01/10/2026
UA|PT
Про тих, хто захищає Європу
1 жовтня в Україні — день, у якому зійшлися віра, історія і сучасність. День захисників і захисниць України, День українського козацтва, День ветерана і свято Покрови Пресвятої Богородиці. Але сьогодні ця дата говорить не лише про українське минуле. Вона ставить перед усією Європою питання про ціну свободи.
Цього дня українці насамперед вшановують тих, хто захищав і захищає свою державу, — захисників і захисниць України. Водночас, як говорять українці, є чотири різні виміри однієї дати — військовий, історичний, людський і духовний — які певним чином говорять про одне й те саме: про захист.
День захисників і захисниць України у нинішній даті офіційно відзначається з 2023 року. Але сама традиція значно старша. Її перенесення з 14 жовтня на 1 жовтня було пов’язане передусім зі зміною церковного календаря, тоді як символічний зв’язок із Покровою та українським військом залишився.
І тут починається історія, яку варто розповісти тим, хто дивиться на Україну з іншої частини Європи.
Для українців Покрова — це не просто християнське церковне свято. Її історія в Україні протягом століть перепліталася з історією війська. Особливого значення Покрова набула в козацьку добу, тобто з початку 16 століття. Для запорозьких козаків це було одне з найважливіших свят, а Покровська церква була духовним центром Запорозької Січі. Саме тому в українській традиції закріпилася назва «Козацька Покрова».
У цьому є важлива для сучасної України деталь. Козацтво в українській історії — це не лише образ вершника з шаблею, який добре відомий із підручників та історичних картин. Козацька традиція була пов’язана з уявленням про особисту свободу, військове братерство, відповідальність за громаду і готовність захищати землю, на якій ця громада живе.
На свято Покрови козаки збирали ради, обирали старшину й вирішували важливі справи свого війська. Церква Покрови на Січі була не просто храмом — вона була частиною самого устрою козацького життя.
Ця традиція не зникла разом із Запорозькою Січчю. Вона залишилася в українській військовій культурі, у символах, назвах військових формувань, у пам’яті наступних поколінь. Під час Української революції 1917–1921 років козацькі традиції використовувалися у військових формуваннях Української Народної Республіки, а пізніше Покрова залишалася важливим символом українського визвольного руху. Так історія поступово з’єднала минуле із сучасністю.
Є ще одна дата 1 жовтня, про яку за межами України знають значно менше. Це День ветерана. І це важливо саме зараз, бо в українському суспільстві слово «ветеран» набуло особливого значення. За ним стоять люди, які вже пройшли через війну, яка триває з 2014 року – моменту, коли Росія почала військову анексію українських земель. Але їхня війна не обов’язково закінчилася в той момент, коли вони залишили військову службу.
Ветеран повертається до міста, де життя продовжується. До роботи, родини, буденних справ. Навколо все начебто так само, але сама людина вже інша. Тому День ветерана — це не лише подяка за службу. Це нагадування суспільству про відповідальність перед тими, хто захищав його в найважчий час.
В Україні ця тема сьогодні особливо гостра, тому що покоління ветеранів продовжує зростати просто зараз. Одні повертаються після поранень, інші — після років служби, а родини багатьох уже ніколи не дочекаються своїх близьких. Багато з тих українців, що знайшли прихисток на Мадейрі, втратили близьких на війні, є серед них також ветерани. Саме тому 1 жовтня — це водночас і свято, і день пам’яті. Не випадково в цей день Україна згадує не лише тих, хто сьогодні стоїть у строю, а й тих, хто вже не може повернутися до нього.
Можливо, для пересічного європейського читача, і для мадерійців – які знаходяться на протилежному краю Європи від України, найважче зрозуміти не військову, а людську сторону цієї історії. Українці не народжуються з особливою любов’ю до війни. Навпаки: мільйони українців хотіли б жити так само, як живуть мільйони інших європейців: ходити на роботу, вирощувати квіти, відкривати бізнес, водити дітей до школи, планувати відпустку, сперечатися про футбол і політику, зустрічатися з друзями у кав’ярні.
Саме тому українські військові захищають не війну, розв’язану росією. Вони захищають можливість повернутися до нормального життя. У цьому, можливо, і полягає головна різниця між поглядом на війну з відстані та поглядом людини, яка живе поруч із нею. Для того ж, хто читає про війну в газеті, це може бути лише питання міжнародної політики.
Проте саме тут українська історія перестає бути лише українською. Україна сьогодні захищає свою територію, свою незалежність і право самостійно визначати власне майбутнє. Але водночас війна поставила перед Європою питання, яке довгий час здавалося вирішеним: чи можуть у XXI столітті кордони європейської держави змінюватися силою?
Європейський Союз у своїх нинішніх рішеннях прямо пов’язує підтримку України з питаннями європейської безпеки. У червні 2026 року Європейська рада знову підтвердила підтримку незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України та назвала російську війну проти України одним із ключових викликів для безпеки Європейського Союзу.
Європа після Другої світової війни створювалася як простір, де сила не повинна була визначати право, а держави мали можливість будувати своє майбутнє без страху перед сусідом, який сильніший військово. Саме тому український фронт сьогодні є не тільки лінією оборони української території. Він є місцем, де на практиці перевіряються принципи, на яких Європа будувала своє повоєнне життя. Це не означає, що кожен європеєць має однаково дивитися на політику, міжнародні рішення чи майбутнє континенту. Але є просте питання, яке не потребує політичних гасел: чи має народ право захищати свій дім і самостійно визначати, яким буде його завтра?
Для українців, які опинилися далеко від Батьківщини, ця дата має ще один вимір. На Мадейрі особливо легко відчути, наскільки незвичним для мирного європейського життя є саме поняття війни. Океан, сонце, туристи, тераси кафе, спокійні вулиці Фуншала — усе це створює відчуття світу, в якому завтра буде схожим на сьогодні. Для багатьох українців, які живуть тут, це відчуття стало особливо цінним.
Адже дехто приїхав на Мадейру не тому, що шукав нову країну для життя, а тому, що війна змусила залишити свою. І тому для них 1 жовтня тут звучить особливо. За кількома тисячами кілометрів від острова є люди, їхні близькі та рідні, які продовжують стояти на захисті своїх міст і сіл. Є родини, які чекають. Є ветерани, які вчаться жити після фронту. Є могили тих, хто вже не повернеться.
Отже, це день, коли Україна дивиться одночасно у минуле і в майбутнє. У минулому — козаки, для яких Покрова була днем війська. У пам’яті — покоління українських військових, які захищали свою країну в різні історичні епохи. У сьогоденні — жінки й чоловіки, які стоять у строю нині. Поруч із ними — ветерани, яким тепер належить не менш важлива роль у майбутньому мирному житті країни.
Саме тому 1 жовтня Україна вшановує своїх захисників і захисниць.
І, можливо, саме це найкраще пояснює, чому день українських захисників сьогодні має значення і для Європи. Бо свобода має різні мови, різні прапори й різні історії. Але коли їй загрожують, її ціна всюди однакова.
* * *
Нагадуємо, що завтра, 2 жовтня, о 18.00 в Junta de Freguesia de São Martinho відбудеться зустріч з Послом України в Португалії пані Мариною Михайленко. Перед початком зустрічі запрошуємо переглянути фотовиставку "Погляди спротиву". Виставка повертається через два роки після першого відкриття. Ця виставка присвячена Дню захисників і захисниць України, а фотографії надані українцями, які проживають на Мадейрі, та показують їхніх рідних і близьких, друзів, колег – захисників і захисниць, які воюють, загинули чи зникли безвісти на розв’язаній росією війні.
Фотовиставка має на меті передати силу, відвагу та самопожертву чоловіків і жінок, які захищають Україну в одному з найважчих етапів нашої сучасної історії; поділитися з відвідувачами нашим болем і нашою гордістю.
PT:
Sobre aqueles que defendem a Europa
O dia 1 de outubro, na Ucrânia, é um dia em que a fé, a história e o presente se encontram. É o Dia dos Defensores e Defensoras da Ucrânia, o Dia dos Cossacos Ucranianos, o Dia do Veterano e a Festa da Proteção da Santíssima Virgem. Mas hoje esta data fala não apenas do passado ucraniano. Coloca perante toda a Europa uma questão sobre o preço da liberdade.
Neste dia, os ucranianos homenageiam, antes de mais, aqueles que defenderam e continuam a defender o seu país — os defensores e defensoras da Ucrânia. Ao mesmo tempo, como dizem os ucranianos, esta data reúne quatro dimensões diferentes — militar, histórica, humana e espiritual — que, de certa forma, falam todas da mesma coisa: da defesa.
O Dia dos Defensores e Defensoras da Ucrânia é oficialmente celebrado nesta data desde 2023. Mas a própria tradição é muito mais antiga. A transferência da celebração de 14 de outubro para 1 de outubro esteve sobretudo relacionada com a mudança do calendário litúrgico, enquanto a ligação simbólica à Proteção da Santíssima Virgem e ao exército ucraniano permaneceu.
E é aqui que começa uma história que vale a pena contar àqueles que olham para a Ucrânia a partir de outra parte da Europa.
Para os ucranianos, a Festa da Proteção da Santíssima Virgem não é apenas uma celebração religiosa cristã. Ao longo dos séculos, a sua história na Ucrânia entrelaçou-se com a história militar. A Proteção adquiriu uma importância especial durante a época dos cossacos, ou seja, a partir do início do século XVI. Para os cossacos zaporojianos, era uma das celebrações mais importantes, e a Igreja da Proteção da Santíssima Virgem era um dos centros espirituais da Sich de Zaporíjia. Foi precisamente por isso que, na tradição ucraniana, se consolidou a designação de «Proteção Cossaca».
Há aqui um elemento importante para compreender a Ucrânia contemporânea. Na história ucraniana, o cossaco não é apenas a imagem de um cavaleiro com um sabre, tão conhecida dos manuais escolares e das pinturas históricas. A tradição cossaca estava ligada a uma ideia de liberdade pessoal, fraternidade militar, responsabilidade perante a comunidade e disponibilidade para defender a terra onde essa comunidade vivia.
Na Festa da Proteção, os cossacos reuniam os seus conselhos, elegiam os seus dirigentes e tomavam decisões importantes sobre os assuntos do seu exército. A Igreja da Proteção na Sich não era apenas um templo — fazia parte da própria organização da vida cossaca.
Esta tradição não desapareceu com a Sich de Zaporíjia. Permaneceu na cultura militar ucraniana, nos símbolos, nos nomes das formações militares e na memória das gerações seguintes. Durante a Revolução Ucraniana de 1917–1921, as tradições cossacas foram utilizadas nas formações militares da República Popular Ucraniana e, mais tarde, a Proteção continuou a ser um importante símbolo do movimento de libertação nacional ucraniano. Assim, a história foi gradualmente ligando o passado ao presente.
Existe ainda outra data associada ao dia 1 de outubro, muito menos conhecida fora da Ucrânia. É o Dia do Veterano. E isto é particularmente importante nos dias de hoje, porque, na sociedade ucraniana, a palavra «veterano» adquiriu um significado especial. Por detrás dela estão pessoas que já passaram pela guerra que dura desde 2014 — desde o momento em que a Rússia iniciou a anexação militar de territórios ucranianos. Mas a sua guerra não terminou necessariamente no momento em que deixaram o serviço militar.
O veterano regressa a uma cidade onde a vida continua. Ao trabalho, à família, às tarefas quotidianas. À sua volta, aparentemente, tudo continua igual, mas a própria pessoa já é diferente. Por isso, o Dia do Veterano não é apenas uma expressão de gratidão pelo serviço prestado. É também um lembrete da responsabilidade da sociedade perante aqueles que a defenderam nos momentos mais difíceis.
Na Ucrânia, esta questão é hoje particularmente premente, porque uma nova geração de veteranos continua a formar-se neste preciso momento. Uns regressam depois de terem sido feridos, outros depois de anos de serviço, enquanto as famílias de muitos nunca mais voltarão a receber os seus entes queridos. Muitos dos ucranianos que encontraram refúgio na Madeira perderam familiares na guerra e, entre eles, encontram-se também veteranos. É precisamente por isso que o dia 1 de outubro é, simultaneamente, uma celebração e um dia de memória. Não por acaso, neste dia, a Ucrânia recorda não apenas aqueles que hoje estão nas fileiras, mas também aqueles que já não podem regressar a elas.
Talvez, para o leitor europeu comum, e para os madeirenses — que se encontram no extremo oposto da Europa em relação à Ucrânia — o mais difícil de compreender nesta história não seja a sua dimensão militar, mas a sua dimensão humana. Os ucranianos não nascem com um amor especial pela guerra. Pelo contrário: milhões de ucranianos gostariam de viver como vivem milhões de outros europeus: ir trabalhar, cultivar flores, abrir um negócio, levar os filhos à escola, planear as férias, discutir futebol e política, encontrar os amigos num café.
É precisamente por isso que os militares ucranianos não defendem a guerra desencadeada pela Rússia. Defendem a possibilidade de regressar a uma vida normal. Talvez seja esta a principal diferença entre olhar para uma guerra à distância e olhar para ela a partir de quem vive ao seu lado. Para quem lê sobre a guerra num jornal, ela pode ser apenas uma questão de política internacional.
No entanto, é precisamente aqui que a história ucraniana deixa de ser apenas ucraniana. Hoje, a Ucrânia defende o seu território, a sua independência e o direito de determinar livremente o seu próprio futuro. Mas, ao mesmo tempo, a guerra colocou perante a Europa uma questão que durante muito tempo pareceu estar resolvida: podem, no século XXI, as fronteiras de um Estado europeu ser alteradas pela força?
Nas suas decisões actuais, a União Europeia relaciona directamente o apoio à Ucrânia com as questões da segurança europeia. Em junho de 2026, o Conselho Europeu voltou a reafirmar o seu apoio à independência, soberania e integridade territorial da Ucrânia e classificou a guerra da Rússia contra a Ucrânia como um dos principais desafios à segurança da União Europeia.
A Europa do pós-Segunda Guerra Mundial foi construída como um espaço onde a força não deveria determinar o direito e onde os Estados deveriam poder construir o seu futuro sem medo de um vizinho militarmente mais poderoso. É precisamente por isso que a frente ucraniana hoje não é apenas uma linha de defesa do território da Ucrânia. É também o lugar onde, na prática, estão a ser postos à prova os princípios sobre os quais a Europa construiu a sua vida no pós-guerra. Isto não significa que todos os europeus tenham de olhar da mesma forma para a política, para as decisões internacionais ou para o futuro do continente. Mas há uma pergunta simples, que não precisa de slogans políticos: tem um povo o direito de defender a sua casa e de decidir livremente como será o seu amanhã?
Para os ucranianos que se encontram longe da sua pátria, esta data tem ainda uma outra dimensão. Na Madeira, é particularmente fácil sentir como o próprio conceito de guerra é estranho à vida quotidiana de uma Europa em paz. O oceano, o sol, os turistas, as esplanadas dos cafés, as ruas tranquilas do Funchal — tudo isto cria a sensação de um mundo onde o dia de amanhã será semelhante ao de hoje. Para muitos ucranianos que vivem aqui, essa sensação tornou-se especialmente valiosa.
Afinal, alguns chegaram à Madeira não porque procurassem um novo país para viver, mas porque a guerra os obrigou a abandonar o seu. E é por isso que o dia 1 de outubro se sente aqui de uma forma particularmente intensa. A alguns milhares de quilómetros da ilha, há pessoas, os seus familiares e entes queridos, que continuam a defender as suas cidades e aldeias. Há famílias que esperam. Há veteranos que estão a aprender a viver depois da frente de batalha. Há túmulos daqueles que já não regressarão.
Assim, este é um dia em que a Ucrânia olha simultaneamente para o passado e para o futuro. No passado, estão os cossacos, para quem a Proteção era um dia do exército. Na memória, estão as gerações de militares ucranianos que defenderam o seu país em diferentes épocas históricas. No presente, estão as mulheres e os homens que hoje permanecem nas fileiras. Ao seu lado estão os veteranos, a quem cabe agora um papel não menos importante na futura vida pacífica do país.
É precisamente por isso que, no dia 1 de outubro, a Ucrânia homenageia os seus defensores e defensoras.
E talvez seja precisamente isto que melhor explica por que razão o Dia dos Defensores da Ucrânia tem hoje significado também para a Europa. Porque a liberdade tem línguas diferentes, bandeiras diferentes e histórias diferentes. Mas, quando é ameaçada, o seu preço é o mesmo em todo o lado.
* * *
Recordamos que amanhã, dia 2 de outubro, pelas 18h00, haverá um encontro com a Embaixadora da Ucrânia em Portugal, Marina Mykhailenko, na Junta de Freguesia de São Martinho. Antes do encontro, convidamo-lo a visitar a exposição fotográfica "Visões da Resistência". A exposição regressa dois anos após a sua primeira inauguração. Esta exposição é dedicada ao Dia dos Defensores da Ucrânia, e as fotos foram cedidas por ucranianos residentes na Madeira, e mostram os seus familiares e amigos, colegas - defensores que lutaram, morreram ou desapareceram na guerra desencadeada pela Rússia.
A exposição fotográfica pretende transmitir a força, a coragem e o sacrifício dos homens e mulheres que defenderam a Ucrânia numa das fases mais difíceis da nossa história moderna; partilhar com os visitantes a nossa dor e o nosso orgulho.
P.S.: Esta coluna deveria ter sido publicada no Diário de Notícias Madeira [www.dnoticias.pt], mas infelizmente, tal não aconteceu.
Direção Regional das Comunidades e Cooperação Externa Câmara Municipal do Funchal Junta de Freguesia de São Martinho
