07/06/2026
❗️❗️❗️
Відкритий лист до української громади Угорщини!
Шановні українці!
Останнім часом ми дедалі частіше стаємо свідками дискусій — як на цій сторінці, так і в одній групі для українців, — у яких людей починають оцінювати не за їхні справи, а за зовсім іншими критеріями.
Хтось, виявляється, недостатньо добре володіє англійською чи українською мовою. Хтось припустився помилки у виступі чи дописі. Хтось - дозволив собі кілька хвилин звичайного людського щастя поруч із власною дитиною. Хтось відвідав «не той» захід або спілкувався «не з тими» людьми.
Складається враження, що десь уже формується перелік вимог до того, хто має право називатися «правильним» українцем, а хто ні.
Ми хочемо чітко сказати: ми не підтримуємо такий підхід.
Ми не ділимо українців на достойних і недостойних.
Ми не визначаємо цінність людини за рівнем володіння іноземними мовами.
Ми не вимірюємо любов до України кількістю відвіданих заходів, дописів у соціальних мережах чи розміром пожертв.
Ми не вважаємо, що група людей має право вирішувати, хто є достатньо хорошим українцем, а хто ні.
Для нас українець — це людина, яка любить Україну, підтримує свою громаду, допомагає ближнім і робить свій посильний внесок у спільну справу.
Хтось відкриває школи.
Хтось виступає на міжнародних заходах і представляє інтереси українців.
Хтось навчає дітей.
Хтось волонтерить.
Хтось донатить.
Хтось допомагає перекладом.
Хтось організовує заходи.
Хтось молиться за Україну.
Хтось співає українських пісень або популяризує українську культуру.
Хтось просто приходить і підтримує інших своєю присутністю.
І кожна така людина важлива.
Саме тому особливо прикро бачити, коли окремі представники та прихильники певних організацій роками знаходять час на критику, коментарі та пошук недоліків у роботі інших, але при цьому демонстративно ігнорують події, які мають реальне значення для української громади.
Ми майже не бачимо їхньої підтримки під час відкриття українських шкіл, освітніх проєктів, важливих громадських ініціатив чи заходів у регіонах Угорщини, де живуть такі ж українці, як і в Будапешті.
Але наша громада — це не лише Будапешт.
Наша громада — це також Бекешчаба, Дьйор, Веспрем, Залаегерсег, Ніредьгаза та десятки інших міст і сіл Угорщини, де українці працюють, виховують дітей, волонтерять, інтегруються в суспільство та зберігають українську ідентичність.
Саме там відкриваються українські школи. Саме там народжуються нові ініціативи. Саме там люди щодня вкладають свій час, сили та серце в розвиток української громади.
І підтримка громади вимірюється не кількістю критичних коментарів у Facebook, а готовністю бути поруч там, де ця громада реально живе і працює.
Ми також закликаємо припинити практику публічного приниження, висміювання, знецінення та цькування українців через помилки, акцент, рівень володіння мовою чи особисті симпатії та антипатії.
Бо громаду руйнують не граматичні чи стилістичні помилки.
Громаду руйнують подвійні стандарти.
Громаду руйнують маніпуляції, заздрість і ворожнеча.
Громаду руйнує поділ людей на «своїх» і «чужих», на «кращих» і «гірших».
Громаду руйнує переконання, що хтось має право визначати, який українець є «справжнім», а який ні.
Бути українцем — це не привілей, який хтось може видати чи відібрати.
Бути українцем — це право людини, яка відчуває свою належність до українського народу, його культури, історії та майбутнього.
Бути депутатом чи представником української національності — це не привід ставити себе вище за інших. Це насамперед велика відповідальність, довіра громади та служіння людям.
Але водночас жодна посада не позбавляє людину права залишатися людиною.
Бути депутатом не означає погоджуватися на постійні образи, приниження, висміювання чи безпідставні нападки лише через те, що ти займаєш певну посаду або перебуваєш у публічному просторі.
Ніхто не зобов'язаний бути ідеальним 24 години на добу, 7 днів на тиждень.
Ми всі — живі люди. Ми можемо помилятися, втомлюватися, хвилюватися, радіти разом зі своїми дітьми, переживати важкі моменти та мати право на особисте життя.
Повага до людської гідності не повинна залежати від посади, статусу чи політичних поглядів.
І саме з поваги до людини починається повага до громади.
Сьогодні українці як ніколи потребують підтримки одне одного.
Потребують поваги.
Потребують відчуття, що вони є частиною великої української родини незалежно від того, де живуть, якою мовою володіють і який шлях пройшли.
Наші двері відкриті для всіх.
Без поділу на своїх і чужих.
Без подвійних стандартів.
Без ярликів.
Бо єдність починається не з гучних слів і не з назв організацій.
Єдність починається з поваги до людей.
А сильна українська громада починається з уміння бачити одне в одному союзників, а не суперників.
Тож звертаємося до всіх: менше шукаймо недоліки одне в одному і більше підтримуймо тих, хто працює, допомагає, навчає, будує та щодня робить щось корисне для українців.
Бо після нас залишаться не коментарі у соціальних мережах.
Після нас залишаться наші справи.
Школи, які ми відкрили.
Діти, яких ми навчили.
