08/10/2026
Коли ми говоримо про історію живопису, часто починаємо з Відродження: Джотто, Мазаччо, Леонардо, перспектива, світлотінь, спроба створити на площині переконливий тривимірний світ.
Живопис зʼявився задовго до Джотто і Леонардо. Світ навколо зображували – дуже по-різному, і точно відмінно від того, що ми звикли вважати живописом сьогодні, – у Давньому Єгипті, Греції та Римі. Якщо спрощено пояснювати, як вирізнялось візуальне мистецтво у кожній з цивілізацій, то єгиптяни створювали впорядкований світ символів, греки дедалі більше цікавилися людським тілом, рухом і природою, а римляни перетворювали стіну на ілюзорний простір, який міг здаватися продовженням реальної архітектури.
Якою була історія живопису Давнього світу? Розглянемо ближче на курсі «Історія живопису: як фарба стає образом» від мистецтвознавиці Ольги Новікової. Це – один з найпопулярніших курсів КП, і недарма: він охоплює всю історію живопису та жанри, визначні теми, і все це – у 10 лекціях та 2 семінарах. У подарунок до курсу ви отримаєте аудіокурс – «Відкриваючи мистецтво». Долучайтеся, розпочинаємо 12 жовтня.
▫️Єгипет і його впорядкований світ
Один із найвідоміших прикладів єгипетського настінного живопису – сцени з гробниці Небамуна, чиновника, який жив у Фівах приблизно у XIV столітті до н. е.
Єгипетське мистецтво вирізняло те, що воно було напрочуд структурованим, і водночас – живим, не прагнуло до натуралізму в нашому сучасному розумінні.
Людину могли показувати одночасно у кількох ракурсах: голову – у профіль, око – фронтально, плечі – спереду, ноги – знову у профіль. Тому що метою було не показати те, як людина виглядає з певної точки, а показати все найважливіше про неї. Це принцип, який можна назвати не перспективним, а концептуальним зображенням.
Для сучасного глядача така система може здаватися наївною, але це не брак художньої майстерності. Єгипетський живопис століттями розвивав складну систему пропорцій, поз, кольорів і символів. До того ж ці зображення мали не лише декоративну функцію. Гробниця була своєрідним простором продовження існування. Зображення їжі, людей, тварин, слуг чи святкування мали забезпечувати померлому можливість продовжувати це життя у потойбічному світі. Тому живопис тут буквально був частиною устрою світу.
▫️Греки і поява іншого погляду на людину
На жаль, до нас майже не дійшли самі грецькі настінні картини великих майстрів, тому сьогодні про розвиток грецького живопису ми значною мірою судимо за вазописом.
Грецькі вази були своєрідними картинами на кераміці. На них зображували сцени з міфів, битви, спортивні змагання, бенкети та звичайне життя. Особливо важливими стали чорнофігурна та червонофігурна техніки.
Перехід до червонофігурного розпису наприкінці VI століття до н. е. дав художникам значно більше свободи: замість продряпування деталей у чорному силуеті вони могли наносити їх пензлем. Це дозволило точніше передавати рух, анатомію та складні пози людського тіла.
Ще однією формою грецького живопису були пінаки – невеликі розписні таблички з дерева або теракоти, які часто приносили як дари до святилищ. На них зображували богів, героїв і міфологічні сцени.
Пінаки важливі ще й тому, що демонструють інший статус живопису: зображення вже могло існувати як окремий предмет, а не лише як частина архітектури.
До нас дійшло дуже мало грецьких картин, але античні автори захоплено писали про майстрів живопису та їхні твори. Тож значна частина історії грецького живопису сьогодні фактично відома нам лише з описів і непрямих свідчень.
▫️Рим і чотири помпейські стилі
Найкраще уявлення про римський живопис дають Помпеї – місто, яке виверження Везувію 79 року н. е. поховало разом із будинками, фресками та предметами побуту.
Саме тут археологи побачили величезну кількість настінних розписів, які традиційно поділяють на чотири помпейські стилі.
Перший стиль імітував дорогі матеріали: мармурові панелі, камінь, архітектурні елементи.
Другий стиль був справжньою революцією: художники почали створювати ілюзію простору. Намальовані колони, портики, двері та пейзажі ніби продовжували кімнату за її межами. Стіна перетворювалася на вікно в інший світ.
Третій стиль був стриманішим, і вміщав тонкі декоративні конструкції, орнаменти та невеликі міфологічні сцени. Сама площина стіни знову ставала важливою.
Четвертий стиль поєднав елементи попередніх: складну архітектурну ілюзію, фантастичні конструкції, орнаменти та невеликі сюжетні композиції. Римський інтер’єр перетворювався на надзвичайно насичений візуальний простір.
Як мистецтвознавці пояснюють такий розподіл? Дізнаєтесь на курсі. Деталі у коментарі 👇
