22/05/2026
Maryna Zakrevska пройшла свій шлях у Швейцарії “навпаки”: від роботи та стабільності до безробіття та невизначеності. Але саме це відкрило їй нову роль — приватної підприємиці.
💪 Її історія доводить: навіть у Швейцарії можна починати заново, і не раз. Як — читайте далі.
✨️ Перші кроки до корпоративної кар’єри
Мрія про міжнародну кар'єру була в Марини з дитинства.
💬 “Ще в школі я точно знала: мені треба вивчити англійську мову! Бо я хотіла працювати в міжнародній компанії. Не знала, ким, не знала, що там буду робити, але знала, що хочу саме цього”.
Вона розуміла: щоб досягти успіху на міжнародному ринку, лише англійської недостатньо. Тож у рідному Ніжині здобула дві спеціальності одночасно: на факультетах фізмату та іноземних мов.
Відразу після закінчення університету зібрала маленьку валізку та поїхала в Київ шукати роботу.
Починала як асистентка в американській компанії. Це було її перше занурення у світ, де принципи та підходи відрізнялися від пострадянських. І вона відчула: “Це моє” 🙏
Марина пропрацювала там 7 років. Виросла з асистентки в економістку, потім в економістку-директорку та зрештою ввійшла до ради директорів.
А потім її покликали в іншу міжнародну компанію — на нижчу позицію, але з потенціалом кар'єрного зростання. І хоча на попередній роботі все подобалося, Марина розуміла: час рухатися далі.
✨️ Новий початок у Швейцарії
Перші 4 роки у новій ролі були в Києві. Як менеджерка Марина відповідала за кластер із ринків кількох країн: Молдова, Україна, Вірменія, Грузія…
👉 То була її стихія. Вона не просто успішно закривала проєкти — а задавала стандарт. Їздила на міжнародні конференції по всьому світу, де її проєкти ставили у приклад як best case studies.
🇨🇭 Тож коли з'явилася позиція в Швейцарії, компанія запропонувала її саме Марині.
Це означало не просто нову країну, а й кардинально інший рівень відповідальності: за регіон, куди входили вся Африка, Близький Схід, Центральна Азія та Східна Європа. Усього понад 90 країн.
Марина розуміла: таку позицію не пропонують кожному. А головне — що це її рівень і що вона готова.
✅️ Переїзд до Швейцарії відбувся легко: компанія про все подбала. 5 жовтня Марина приїхала та заселилася в готель, а вже 6-го вийшла на роботу, де на неї чекало облаштоване робоче місце та колеги.
💬 “У мене не було відчуття розриву. Я знала всіх, із ким працюватиму в новому офісі. Мабуть, вся ця адаптація важче далася моїй родині, ніж мені”.
Проте на те, щоб влитися в розмірений ритм Швейцарії, знадобився час:
💬 “Я довго не могла звикнути, що магазини зачиняються о сьомій, а в неділю ти не можеш купити дитині ібупрофен”.
Водночас Швейцарія пропонує стабільність, яка Марині дуже близька. Для неї це не просто елемент комфорту — це можливість планувати своє життя.
✨️ Пошук роботи у Швейцарії: навіть досвід не гарантує швидкого результату
4 роки швейцарського контракту минули швидко. Потрібно було вирішувати, що далі. Компанія кликала повернутися в Україну, але позиції, яка відповідала б компетенціям Марини, просто не було.
💬 “Я сіла і зважила, чи повертатися в Україну на посаду, яка мені не подобається, чи залишитися в Швейцарії та намагатися знайти роботу. І обрала друге”.
Але була проблема: разом із контрактом закінчувався і дозвіл на перебування в Швейцарії. То був особливий вид перміту В, який видавався лише на час конкретного проєкту.
Юристи, з якими вона консультувалася, казали: “Вам треба залишити Швейцарію”.
Проте Марина не звикла здаватися.
💬 “Що б не сталося, я відразу, буквально за 20 хвилин, вимальовую собі план дій, і не один, — усміхається вона. — А декілька стратегій, як рухатися і що робити”.
І вона вирішила: потрібно почути альтернативні думки. Питала знайомих, радилася, консультувалася з фахівцями — і рішення знайшлося.
👉 Марина стала на облік в ORP та chômage — це не лише давало страхові виплати по безробіттю, а й закривало питання з дозволом на проживання: він був продовжений, тому що юридично chômage — це така ж зайнятість, як і робота.
Попри непересічний професійний досвід, нову роботу знайти не вдавалося. Був ковід, підприємства закривалися, люди масово втрачали роботу. Але Марина продовжувала стукати в усі двері.
Вона сміється:
💬 “За час chômage у мене було три консультанти від ORP, і всі троє мене заспокоювали:
“Мадам, у Швейцарії все відбувається дуже повільно. Не очікуйте, що ви відразу знайдете роботу!”
✨️ Власний бізнес у Швейцарії: шлях не з легких
Багаторічний досвід у міжнародному менеджменті допоміг Марині інакше дивитися на кризові періоди. Вона звикла аналізувати ризики та швидко адаптуватися до змін.
Управляючи десятками ринків, водночас вона хотіла створити щось своє — не корпоративний проєкт, а простір із людською атмосферою та українською ідентичністю. Так виник задум відкрити власний ресторан.
Але шлях виявився настільки ж непростим, як і захопливим. Разом із партнерами вони вклали два роки лише в процес відкриття:
💬 “Ми витратили тільки на пошук приміщення півтора роки. Перше приміщення, яке нам сподобалося, — три місяці на розмови з власниками, і нам відмовили. Друге — понад вісім місяців, і теж відмова. Ми змогли взяти аж третє місце, але це теж півроку на перемовини”.
Другий виклик — неможливість узяти кредит. Банки висували вимогу: показати мінімум 2 роки роботи бізнесу, на розвиток якого хочеш кредит. Тому виходило, що підприємці, які починають із нуля, мають усе фінансувати самостійно.
💬 “Дуже складно почати, — пояснює Марина. — Ти не просто орендуєш приміщення, в якому буде бізнес. Ти маєш купити і все, що в стінах: апаратуру, холодильники, посуд… Це називається fonds de commerce. І це знову мінус час. Бо навіть якщо власники fonds de commerce готові до підписання угоди, фінальне рішення — за власниками приміщення, тобто орендодавцями”.
Новостворені бізнеси викликали пересторогу в орендодавців. Усі хотіли здавати приміщення комусь перевіреному, “з ім'ям”.
✅️ На користь Марини зіграло те, що це був період ковіду. Тоді ще не запустили сертифікатів, з якими можна було заходити в кафе та ресторани. Тож вона виявилася однією з небагатьох, хто розпочинав свою справу, коли всі інші намагалися продати бізнеси.
💙💛 Так у вересні 2021-го в Лозанні з’явився український ресторан Le Semaphore, співзасновницею якого стала Марина.
✨️ Історія одного ресторану: все, що за лаштунками
Навички менеджменту та знання економіки стали важливою точкою опори. Марина знала: у будь-якому бізнесі є періоди підйому та спаду — і не боялася цього. За її розрахунками, за півроку, максимум за рік ресторан мав вийти на break-even, тобто почати окуповувати себе.
🔥 Це сталося вже за 4 місяці.
А зовсім незабаром — те, що прорахувати неможливо.
💔 Повномасштабна війна.
У Ніжині рідні Марини опинилися в окупації, жили в підвалі — а вона нічим не могла допомогти.
💬 “Я відчувала, що вперше не можу контролювати ситуацію — і це мене розривало”.
І вона задіяла всі ресурси, які могла: приймала людей, які тікали від війни. Люди розміщувалися у неї вдома, відігрівалися, ночували на матрацах на підлозі. А потім їхали в приймаючі сім'ї, які Марина знаходила.
📦 Її ресторан перетворився на пункт збору. Централізованої допомоги ще не було, і швейцарці просто приносили коробки з гуманітарною допомогою в те українське місце, яке знали. Коридор був постійно переповнений ящиками, які передавали асоціації HelpUA як частину великих гуманітарних відправлень в Україну.
Ритм був шалений. І саме в цей період Марину запросили на корпоративну роботу — цікаву, перспективну, яка відповідала її досвіду! Вона погодилася.
А в ресторан вирішила найняти співробітника — українського біженця або біженку, щоб дати шанс людині, яка через війну починає все з нуля.
👉 Для Швейцарії її вимоги були безпрецедентні — і це був її акт підтримки співвітчизникам:
✔️ Українець або українка
✔️ Без знання мови
✔️ Без місцевого досвіду роботи
✔️ З бажанням вчитися
Довгий час вона намагалася все балансувати: ось відрядження та роз’їзди від компанії, ось безкінечні розрахунки, чи вистачить заплатити оренду у цьому місяці та які вареники ліпити, щоби подати в меню, ось співробітниця взяла міні-відпустку і потрібно вийти замість неї…
Її життя перетворилося на марафон — але дозволити собі інакше не могла:
💬 “Коли маєш власний бізнес, то береш відповідальність як роботодавець. У тебе не залишається ні вихідних, ні відпусток, ні лікарняних. Я мусила брати вихідні в себе на роботі та виходити в ресторан, аби моя співробітниця могла у відпустку сходити. Як власник бізнесу, ти можеш жити на роботі. А найманий персонал має працювати 8 годин на день 5 днів на тиждень”.
І Марина буквально жила на роботі: офіс у будні, ресторан у вихідні. Найважче було не бачити власних дітей. Вона мала з ними 30 хвилин зранку, а поверталася о 12 ночі, коли вони вже спали.
Ресторан став величезною частиною її життя — але водночас і постійним джерелом виснаження. Він вимагав колосальних вкладень часу, сил і грошей, але не давав ані фінансової стабільності, ані права залишитися у Швейцарії. Попри всі старання, кантон не погодив продовження дозволу на проживання на підставі бізнесу 😢
Стало зрозуміло: далі так продовжувати неможливо.
І в 2023 році Марина з партнерами прийняли складне рішення: продати ресторан. Вона згадує не без суму:
💬 “Мені досі болить, бо я в ресторан вкладала душу і серце, і все, що було вдома, туди принесла. Нічого, це гарний досвід. І якщо треба буде, я ще один заклад відкрию!”
Для нас у Ukraine reborn ресторан Le Semaphore — особливе місце 🥹 Саме там був підписаний статут нашої асоціації, однією зі співзасновниць якої є Марина Закревська. І ми цим неймовірно пишаємося!
✨️ Помилки та поради
Зараз свій час Марина присвячує роботі в міжнародній компанії. Сміється:
💬 “Я тепер відповідаю не за 90 з чимось ринків, а лише за 29!”
Озираючись назад, визнає: деякі речі вона зробила б інакше. І радить із власного досвіду:
1️⃣ Вивчайте юридичні нюанси з самого початку
На жаль, 4 роки на її першій швейцарській роботі (з дозволом В “під проєкт”) просто не зарахувалися для переходу на перміт С.
💬 “Якщо є можливість, дослідіть нюанси свого перміту якомога раніше.”
2️⃣ Починайте вчити мову одразу
Для роботи Марині довгий час вистачало англійської. Лише на п’ятому році життя у Швейцарії вона серйозно взялася за французьку.
💬 “А це відчиняє дуже багато дверей.”
3️⃣ Не чекайте ідеальної вакансії
Навіть із великим професійним досвідом пошук роботи може затягнутися.
💬 “Я б радила шукати будь-яку роботу. Не виходить із роботою — знайти волонтерство або стажування. Це можливість себе показати і згодом отримати продовження.”
👉 Історія Марини показує: навіть найвищі кваліфікації не гарантують, що професійний шлях буде прямим.
Але якщо діяти, вчитися і не боятися починати заново, у Швейцарії можна побудувати нове життя — і не один раз.
