PH Capital. Public Health Experts (2026)

04/06/2026

Інклюзія в школі: що залишається поза увагою фінансування

Дитина може мати висновок інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ), бути зарахованою до інклюзивного класу і формально мати всі підстави навчатися разом з іншими дітьми. Але якщо їй потрібна щоденна допомога з пересуванням, самообслуговуванням, харчуванням або комунікацією, без асистента дитини школа чи садочок можуть залишатися недоступними.

У таких ситуаціях інклюзія перестає бути лише питанням освіти. Вона напряму залежить від соціальних послуг, місцевих бюджетів і спроможності громади забезпечити підтримку дитині протягом навчального дня.

Зараз ця тема знову звучить у зв’язку із законопроєктом №14191, який готується до другого читання. У публічному обговоренні оновленої редакції основний консенсус наразі сформований навколо раннього втручання — безумовно важливої послуги для дитини та сім’ї. Водночас є й інші соціальні послуги, без яких частина дітей з особливими освітніми потребами не може повноцінно реалізувати право на освіту.

Одна з таких послуг — супровід дитини під час інклюзивного навчання.
Асистент дитини допомагає там, де педагогічної підтримки недостатньо: у пересуванні закладом освіти, побутових діях, комунікації з дорослими та дітьми, дотриманні безпеки й адаптації до шкільного або дошкільного середовища. Для частини дітей така підтримка є умовою фізичної присутності в школі чи садочку.

Коли супроводу немає, родина часто змушена шукати рішення самостійно: хтось із батьків сидить поруч у класі, скорочує робочий день, домовляється з адміністрацією неформально або взагалі відмовляється від відвідування закладу. Найчастіше цей тягар лягає на матерів, а проблема доступу до освіти швидко впливає на зайнятість, дохід і стабільність усієї сім’ї.

Слабке місце системи — у розриві між освітньою та соціальною частинами інклюзії. Інклюзивні класи, ІРЦ, підручники, педагогічні працівники та асистенти вчителя переважно підтримуються через державні освітні механізми. Натомість супровід дитини під час інклюзивного навчання належить до базових соціальних послуг, за які відповідає місцеве самоврядування.

У результаті доступ до критично важливої підтримки залежить від конкретної громади: чи є кошти, фахівці, планування і розуміння цієї потреби.

За даними Нацсоцслужби, у 2024 році було надано 392 послуги супроводу під час інклюзивного навчання при 756 зверненнях. У частині областей така послуга взагалі не надавалася.

Ці цифри навряд чи показують повну потребу. Частина батьків може не знати про послугу, не розуміти, куди звертатися, або не подавати заяву після попереднього досвіду відмови. Коли підтримка роками недоступна, люди часто перестають очікувати допомоги від системи.

Право на освіту гарантоване Конституцією України, але для дітей з особливими освітніми потребами воно реалізується не лише через зарахування до школи чи відкриття інклюзивного класу. Іноді вирішальним стає дуже практичне питання: чи буде поруч дорослий, який допоможе дитині безпечно пройти навчальний день.

Супровід дитини під час інклюзивного навчання потребує стабільного і передбачуваного механізму фінансування. Інакше доступ до інклюзивної освіти й надалі залежатиме від бюджету, кадрових можливостей і пріоритетів конкретної громади, а не лише від потреб дитини.

02/06/2026

Електронні трудові книжки: що варто перевірити до 10 червня 2026 року
В Україні завершується п’ятирічний перехідний період оцифрування паперових трудових книжок. Він розпочався 10 червня 2021 року після ухвалення Закону України №1217-IX про облік трудової діяльності працівників в електронній формі та має завершитися 10 червня 2026 року.

Це означає, що роботодавці мали передати до Пенсійного фонду України скановані копії трудових книжок працівників, які були прийняті на роботу до запровадження електронного обліку. Дані вносяться до реєстру застрахованих осіб, де формується електронна трудова книжка.

За офіційними даними Пенсійного фонду, станом на 25 березня 2025 року в середньому по Україні оцифрованими відомостями про трудову діяльність було доповнено 50,2% персональних електронних облікових карток найманих працівників. Тобто процес триває, але значна частина даних ще потребує перевірки або внесення.

Водночас 10 червня 2026 року не варто сприймати як дату, після якої стаж “зникає” або щось уже неможливо буде виправити. Пенсійний фонд окремо роз’яснює: відсутність оцифрованої копії трудової книжки після цієї дати не призведе до втрати стажу. Документи за попередні періоди можна буде подавати й пізніше — через особистий кабінет на вебпорталі ПФУ або безпосередньо до сервісного центру.

Про це також говорила колишня міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович в ефірі Радіо Хартія. За її словами, основна відповідальність за оцифрування трудових книжок працівників покладена на роботодавців. Водночас людина, яка не працює, є ФОП або з інших причин не має роботодавця, може подати документи самостійно.

👉 Чому це важливо?
Електронна трудова книжка — це не просто цифрова копія паперового документа. Це джерело даних, які використовуються для підтвердження трудового та страхового стажу. Якщо інформація внесена повністю й коректно, процедура призначення пенсії в майбутньому має бути значно простішою: людина подає заяву, а розрахунок здійснюється на основі даних, які вже є в системі.

Особливо уважно варто перевірити періоди роботи, навчання, військової служби або інші періоди, які могли зараховуватися до стажу за законодавством, що діяло раніше.

Окремий нюанс стосується навчання. За роз’ясненням Пенсійного фонду, навчання за денною формою у вищих і середніх навчальних закладах зараховується до стажу лише до 1 січня 2004 року. Після цієї дати ключове значення має вже не сам факт навчання, а сплата страхових внесків.

Тому зараз варто зробити кілька практичних кроків:
🔹 зайти в особистий кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України;
🔹 перевірити розділ “Електронна трудова книжка” та дані про страховий стаж;
🔹 звернути увагу на періоди роботи й навчання до 2004 року;
🔹 перевірити, чи всі записи з паперової трудової книжки відображені в електронному кабінеті;
🔹 якщо чогось бракує — подати скановані документи самостійно або звернутися до сервісного центру ПФУ.

Якщо паперова трудова книжка втрачена, дані про періоди після впровадження персоніфікованого обліку вже мають бути в системі Пенсійного фонду. А от попередні періоди можуть потребувати додаткового підтвердження — довідками з підприємств, архівними документами або іншими передбаченими законом доказами.

Цифровізація трудових книжок — це не лише технічна зміна. Це питання коректного обліку стажу, майбутнього пенсійного розрахунку і доступу людини до своїх соціальних прав.

Тому найкраще рішення зараз — не чекати моменту оформлення пенсії, а заздалегідь перевірити свої дані.

31/05/2026

31 травня — Всесвітній день без тютюну

Тютюнопаління часто сприймають як індивідуальну звичку, хоча його наслідки давно стали питанням громадського здоров’я. Воно впливає не лише на стан окремої людини, а й на тривалість життя населення, навантаження на медичну систему, потребу в лікуванні хронічних захворювань, втрату працездатності та якість життя родин.

🌍 За оцінками ВООЗ, тютюн щороку спричиняє понад 8 мільйонів смертей у світі. За цими цифрами стоять не лише медичні діагнози, а й ширші соціальні наслідки: передчасна смертність, тривале лікування, потреба в реабілітації, додаткове навантаження на сім’ї та систему соціальної підтримки.

Для України ця тема має особливе значення, оскільки система охорони здоров’я вже працює в умовах високого навантаження. Серцево-судинні, онкологічні та хронічні респіраторні захворювання, пов’язані з тютюнопалінням, потребують значних ресурсів — від первинної медичної допомоги до спеціалізованого лікування, лікарського забезпечення, реабілітації та довготривалого спостереження.

🧭 Окремий виклик — зміна ринку нікотинових продуктів. Електронні сигарети, тютюнові вироби для нагрівання, нікотинові подушечки, ароматизатори та візуально привабливий дизайн формують нові моделі споживання, особливо серед молоді. У таких продуктах часто змінюється форма подачі ризику, але не зникає сам ризик нікотинової залежності.

Саме тому контроль над тютюном варто розглядати не як окрему кампанію, а як частину профілактичної політики у сфері громадського здоров’я. Його логіка проста: чим менше людей починають регулярно споживати тютюнові або нікотинові вироби, тим нижчим стає майбутнє навантаження на медичну систему.

💰 Економічний вимір також важливий. Витрати, пов’язані з лікуванням хвороб, втратою продуктивності, інвалідністю та передчасною смертністю, значно ширші за прямі витрати на медичні послуги. Саме тому профілактика тютюнопаління має розглядатися як інвестиція у здоров’я населення, людський капітал і довгострокову стійкість системи охорони здоров’я.

Особливої уваги потребують діти та молодь. Ранній контакт із нікотиновими продуктами підвищує ризик формування залежності, а маркетингові інструменти — смаки, кольори, компактний формат і цифрова комунікація — роблять ці продукти менш схожими на традиційні тютюнові вироби та більш прийнятними для молодої аудиторії.

👥 Тому ефективна відповідь має поєднувати кілька рівнів: якісну профілактичну комунікацію, обмеження впливу маркетингу на молодь, контроль доступності нікотинових продуктів, підтримку людей, які хочуть відмовитися від куріння, та послідовне формування середовища, у якому здоровий вибір стає простішим.

31 травня — це нагадування, що сильна система охорони здоров’я починається не лише з лікування. Вона починається з рішень, які зменшують кількість хвороб ще до того, як людині знадобиться медична допомога.

30/05/2026

🧠 Розсіяний склероз і життя після діагнозу: що має бачити система

30 травня відзначають Всесвітній день розсіяного склерозу (World Multiple Sclerosis Day). У 2024–2026 роках глобальна тема цієї дати присвячена діагностиці — My MS Diagnosis — і підкреслює важливість раннього та точного виявлення захворювання.

Для розсіяного склерозу це критично: своєчасна діагностика впливає на подальше лікування, контроль симптомів і можливість уповільнити прогресування захворювання. Водночас для людини встановлення діагнозу не є завершенням процесу. Часто це початок довготривалого маршруту підтримки.

Розсіяний склероз — хронічне неврологічне захворювання, яке може впливати на рух, зір, рівновагу, чутливість, втому, когнітивні функції та повсякденну автономність людини. За глобальними оцінками, у світі з РС живе близько 2,9 млн людей, і кількість діагностованих випадків зростає: з 2,3 млн у 2013 році до 2,8 млн у 2020 році та 2,9 млн у 2023 році.

Важливо, що РС часто проявляється у молодому або працездатному віці. Тому наслідки захворювання стосуються не лише медичного спостереження, а й освіти, зайнятості, доходу, сімейного життя, мобільності та участі людини в житті громади.

Після діагностики ключовим питанням стає не тільки доступ до лікування. Людині може бути потрібна регулярна неврологічна допомога, реабілітація, підтримка психічного здоров’я, допоміжні технології, адаптація робочого місця, соціальні послуги та підтримка сім’ї.

Для України цей контекст має додаткову вагу. В умовах війни люди з хронічними захворюваннями частіше стикаються з перериванням лікування, переміщенням, втратою доходу, складністю регулярного спостереження і нерівним доступом до спеціалізованої допомоги та реабілітації. Якщо людина проживає не у великому місті, доступ до фахівців, діагностики чи довготривалої підтримки може бути значно складнішим.

Розсіяний склероз добре показує обмеження моделі, у якій система бачить лише діагноз і призначення. Для хронічного стану цього недостатньо. Важливим є безперервне ведення, оцінка функціонування, підтримка працездатності, профілактика втрати автономності та доступ до послуг, які допомагають людині залишатися активною настільки, наскільки це можливо.

Окремий вимір — зайнятість. Для багатьох людей із РС робота залишається важливою частиною самостійності та соціальної участі. Але збереження зайнятості часто потребує адаптацій: гнучкого графіка, можливості віддаленої роботи, коригування навантаження, доступності простору і розуміння з боку роботодавця.

Тому відповідь системи має виходити за межі лікування. Вона має поєднувати медичну допомогу, реабілітацію, соціальні послуги, підтримку зайнятості, доступність середовища та інформування сімей.

🔎 Розсіяний склероз — приклад хронічного захворювання, для якого рання діагностика є лише першим етапом.
Якість життя людини після встановлення діагнозу залежить від того, чи має вона доступ до довготривалої, узгодженої підтримки: лікування, реабілітації, соціальних послуг, адаптації зайнятості та допомоги у збереженні автономності.
Саме такі стани показують, що сучасна система охорони здоров’я і соціального захисту має оцінювати не лише захворювання, а й функціонування людини, її середовище та можливість залишатися включеною в життя громади.

29/05/2026

🌍🦠 Світ знову повертається до вакцини від хвороби Лайма. Чому ця тема знову стала актуальною?

Хвороба Лайма дедалі менше виглядає як “рідкісна проблема після походу в ліс”. Через тепліші зими, довший сезон активності кліщів і зміну екосистем кліщові інфекції поступово стають більш помітною темою для систем громадського здоров’я у різних країнах світу.

На цьому тлі у фокус знову повертається вакцинація. Компанії Pfizer та Valneva зараз завершують розробку нової вакцини проти хвороби Лайма — першої потенційної людської вакцини за понад 20 років. За результатами великого клінічного дослідження, вакцина продемонструвала понад 70% ефективності, а самі компанії вже готуються до подальших регуляторних процедур.

Цікаво, що це не перша спроба створити таку вакцину.

Ще у 1998 році у США була зареєстрована вакцина LYMErix. Вона мала доволі незвичний механізм дії: антитіла фактично знищували бактерію ще всередині кліща — до того, як вона потрапляла в організм людини. Після трьох доз вакцина забезпечувала близько 75% захисту.

Втім, історія цієї вакцини виявилась показовою не лише для медицини, а й для сфери громадського здоров’я загалом. Попри відсутність підтвердженого причинно-наслідкового зв’язку між вакциною та хронічними симптомами, навколо препарату почала формуватися хвиля недовіри, публічних дискусій і судових позовів. У результаті попит різко впав, і вже у 2002 році виробництво вакцини припинили.

Ця історія добре показує, що навіть ефективність препарату не гарантує його успішного використання на рівні суспільства. Для систем громадського здоров’я критично важливими залишаються довіра, якісна комунікація ризиків та здатність пояснювати складні медичні теми зрозумілою мовою.

Сьогодні світ фактично повертається до тієї ж дискусії — але вже в інших умовах: зі значно вищою увагою до профілактики, інформаційних ризиків і впливу кліматичних змін на поширення інфекційних хвороб.

27/05/2026

Безбар’єрність як частина якості медичних послуг

25 травня в Україні офіційно стартував Національний тиждень безбар’єрності, який триватиме до 31 травня 2026 року. Його мета — формування культури рівних можливостей і поваги до кожної людини, незалежно від віку, статі, стану здоров’я чи інших особливостей.

Для сфери охорони здоров’я та соціального захисту ця тема має значення не лише в контексті фізичної доступності будівель, пандусів чи адаптованої інфраструктури, а й у значно ширшому сенсі — як питання того, наскільки зрозумілим, поважним і скоординованим є шлях людини від першого звернення до отримання допомоги, супроводу, реабілітації чи соціальної підтримки.

Бар’єри в системі послуг часто виникають там, де людина формально має право на допомогу, але на практиці стикається зі складною мовою документів, незрозумілими маршрутами, стигматизуючою комунікацією, недостатньою координацією між установами або потребою самостійно “зшивати” між собою медичну, соціальну й адміністративну підтримку.

У такому контексті безбар’єрність варто розглядати як частину якості послуг, адже доступність визначається не лише тим, чи може людина фізично потрапити до закладу, а й тим, чи розуміє вона свої подальші кроки, чи отримує інформацію простою мовою, чи відчуває повагу до себе та чи не залишається наодинці зі складною системою.

🔹 Якщо людина не розуміє, куди звертатися далі, — це бар’єр.
🔹 Якщо пацієнту не пояснюють його права простою мовою, — це бар’єр.
🔹 Якщо в комунікації присутні упередження щодо віку, інвалідності, діагнозу, соціального статусу чи місця проживання, — це бар’єр.
🔹 Якщо медична, соціальна та реабілітаційна підтримка не пов’язані між собою, — це також бар’єр.

Цьогорічна увага до безбар’єрного мовлення особливо важлива, оскільки слова можуть створювати дистанцію, посилювати стигму й недовіру або, навпаки, допомагати людині відчути повагу, безпеку та контроль над власною ситуацією. Для пацієнтів, людей з інвалідністю, ветеранів і ветеранок, людей старшого віку, внутрішньо переміщених осіб, батьків дітей з особливими потребами коректна комунікація має не символічне, а дуже практичне значення.

Національний тиждень безбар’єрності проходить у межах реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року, що підкреслює довгостроковий характер цієї зміни: від окремих інформаційних кампаній — до поступового переосмислення підходів у медицині, соціальному захисті, освіті, громадському просторі та роботі громад.

Для системи охорони здоров’я, соціального захисту та місцевих громад безбар’єрність має вимірюватися не лише наявністю формальних вимог, а реальним досвідом людини, яка звертається по допомогу, проходить маршрут між різними послугами та очікує не виняткового ставлення, а звичайної поваги, зрозумілої інформації й доступу до того, на що вона має право.

Доступність починається там, де людину не змушують долати систему, щоб отримати необхідну підтримку.

25/05/2026

Для внутрішньо переміщених людей адаптація в новій громаді рідко зводиться до одного питання.
Житло, робота, школа чи садок для дитини, доступ до лікаря, соціальні виплати, документи, психологічна підтримка, нові соціальні зв’язки — усе це часто виникає одночасно. І якщо людина не має зрозумілого маршруту, навіть наявні сервіси можуть залишатися складними для використання.

В Україні справді є багато різних форм підтримки: державні програми, місцеві ініціативи, громадські та міжнародні організації, психологічні, соціальні, освітні й правові сервіси. Проте для людини, яка щойно переїхала або досі не має стабільності, ця система нерідко виглядає як набір окремих дверей, між якими потрібно самостійно шукати правильний шлях.

Частина відповіді на таку потребу вже з’являється на рівні громад. Йдеться про Центри життєстійкості - безбар’єрні простори, де люди можуть безкоштовно отримати первинну психосоціальну підтримку, звернутися до психолога або проконсультуватися з фахівцем соціальної роботи.

🟢 Формат роботи Центрів передбачає первинну консультацію, психосоціальну підтримку, підтримку сімей і координацію волонтерських активностей. На практиці це може означати індивідуальну консультацію, групові заняття, розмову з фахівцем, а за потреби - скерування до інших сервісів у громаді.

Окреме значення має підтримка родин із дітьми та підлітками. Для сімей, які пережили переміщення, зміну школи, втрату звичного середовища, тривалу напругу або розрив соціальних зв’язків, адаптація часто потребує не лише інформації, а й уважної роботи з емоційним станом, сімейною динамікою та відчуттям безпеки.

📍 Потенціал Центрів життєстійкості ширший, ніж проведення окремих активностей. Вони можуть працювати як точка входу до підтримки в громаді: допомогти людині зорієнтуватися, визначити першочергові потреби, отримати базову психосоціальну підтримку і зрозуміти, куди рухатися далі.
Водночас для ВПО ключовим залишається питання зв’язку між сервісами. Психологічна підтримка, соціальний захист, медицина, освіта, зайнятість, житлові рішення та правова допомога не мають існувати як паралельні лінії, які людина самостійно намагається поєднати.

🔹 Для громад це ставить практичне управлінське питання: як поєднати наявні сервіси так, щоб людина не залишалася самостійним координатором власної допомоги.

Центри життєстійкості можуть бути одним із елементів такої моделі - за умови координації з іншими службами громади, зрозумілих механізмів направлення, обміну інформацією між відповідальними структурами та наявності фахівців, які можуть не лише надати першу консультацію, а й допомогти людині рухатися далі.

Для ВПО підтримка в громаді стає ефективнішою тоді, коли окремі послуги складаються в зрозумілий маршрут: від першого звернення - до реального вирішення життєвих питань.

Держава забезпечує фінансування центрів життєстійкості. Водночас залишається питанням, наскільки послуги, що надаються в таких центрах відповідають меті їх створення.

22/05/2026

🧠 Ментальне здоров’я і соціальні умови: ширший контекст

У травні тема ментального здоров’я часто зосереджується на психологічній підтримці, доступі до фахівців і роботі зі стресом. Для України цього фокусу недостатньо, якщо не враховувати умови, у яких люди живуть щодня: переміщення, втрату доходу, житлову нестабільність, доглядове навантаження і нерівний доступ до послуг.

Психологічний стан формується не лише через індивідуальний досвід. На нього безпосередньо впливають безпека, житло, зайнятість, соціальні зв’язки, можливість отримати медичну чи соціальну допомогу в громаді.

За оцінками IOM, станом на грудень 2025 року в Україні було близько 3,7 млн внутрішньо переміщених осіб і понад 4,4 млн людей, які повернулися після переміщення. За цими цифрами — не лише зміна місця проживання, а й втрата звичного середовища, розрив соціальних зв’язків, потреба заново вибудовувати доступ до роботи, житла, медицини, освіти й соціальної підтримки.

Економічний контекст також має прямий вплив на психологічну стійкість. За оцінкою Світового банку, рівень бідності в Україні у 2025 році становив 36,9%, тоді як до повномасштабного вторгнення у 2021 році він оцінювався приблизно на рівні 20%. У звітах Світового банку також фіксується зростання нерівності: коефіцієнт Джині підвищився з 0,41 у 2023 році до 0,50 у 2025 році.

Окремий вимір — домогосподарства з додатковим навантаженням. За даними Світового банку, у 2025 році приблизно кожне четверте домогосподарство мало у своєму складі щонайменше одну людину, яка є ВПО, ветераном або набула інвалідність після лютого 2022 року. Це створює додатковий тиск на сім’ї, які одночасно мають справлятися з економічною нестабільністю, доглядом, адаптацією та пошуком доступних послуг.

У такому контексті психологічна підтримка залишається необхідною, але її ефективність залежить від того, чи бачить система ширші умови життя людини. Якщо джерелом хронічного стресу є не лише пережитий досвід, а й нестабільне житло, втрата доходу, догляд за близькими або відсутність послуг у громаді, відповідь має виходити за межі індивідуальної консультації.

На рівні політики це означає, що ментальне здоров’я має бути пов’язане з соціальним захистом, реабілітацією, підтримкою доглядальників, зайнятістю, житловими рішеннями та розвитком послуг у громадах.

Система, яка працює лише з симптомом, але не враховує умови, що його підтримують, ризикує залишати людину в тому самому середовищі хронічної напруги.

🔎 Ментальне здоров’я в Україні потребує не лише більшої доступності психологічної допомоги, а й глибшого врахування соціальних умов, у яких перебуває людина.

Стійкий результат залежить від здатності системи працювати з факторами, що посилюють хронічний стрес: переміщенням, бідністю, житловою нестабільністю, доглядовим навантаженням і нерівним доступом до послуг.

Тому політика у сфері ментального здоров’я має розвиватися у зв’язку з ширшою соціальною політикою — охороною здоров’я, соціальним захистом, реабілітацією, зайнятістю та підтримкою громад.

20/05/2026

👁️ Дитяча міопія як індикатор способу життя і доступу до профілактики

18–24 травня проходить Всесвітній тиждень обізнаності про міопію (World Myopia Awareness Week). У 2026 році його тема сформульована як “Start Early, Protect Vision for Life” — акцент на ранньому виявленні, регулярних оглядах і профілактиці з дитячого віку.

Короткозорість часто сприймають як індивідуальну проблему: дитина почала гірше бачити — їй підібрали окуляри. Але така логіка вже працює із наслідком, а не з умовами, у яких проблема формується.

Глобально міопія серед дітей і підлітків зростає. За даними IAPB, її поширеність збільшилася з 24% у 1990 році до майже 36% у 2023 році, а до 2050 року може сягнути 39%. Дослідження, опубліковане у British Journal of Ophthalmology, прогнозує, що до 2050 року короткозорість може торкнутися понад 740 млн дітей і підлітків у світі.

Це вже не виглядає як поодинока офтальмологічна проблема. Дитяча міопія дедалі більше пов’язується зі способом життя і середовищем, у якому росте дитина: тривалим навчальним навантаженням на близькій відстані, екранним часом, недостатнім перебуванням на вулиці, обмеженою фізичною активністю та міським способом життя.

Для України цей контекст має додаткову вагу. Після пандемії, а потім в умовах повномасштабної війни, діти значно частіше навчаються або проводять час у приміщенні, користуються екранами для освіти й комунікації, мають нерівний доступ до безпечного простору на вулиці та не завжди проходять профілактичні огляди вчасно.

Тому профілактика міопії не може зводитися лише до поради “менше гаджетів”. Вона потребує ширшого підходу: регулярних оглядів зору, уваги до організації навчального дня, перерв під час роботи зблизька, достатнього часу на вулиці, доступу до офтальмологічної допомоги та безпечних відкритих просторів у громадах.

Кампанія Myopia Awareness Week окремо наголошує на ранніх оглядах зору та щоденному перебуванні дітей на вулиці — орієнтовно не менше двох годин на день. Це важливий профілактичний орієнтир, але його реалізація залежить не лише від родини. Якщо школа, громада і міське середовище не створюють умов для руху, прогулянок і регулярної профілактики, відповідальність фактично залишається на батьках.

Дитяча міопія добре показує, як медичний ризик формується поза кабінетом лікаря. У школі, вдома, у дворі, в умовах дистанційного навчання, у доступності профілактичних оглядів і в тому, чи має дитина безпечний простір для перебування на вулиці.

🔎 Профілактика міопії — це не лише питання окулярів або індивідуальних звичок. Вона напряму пов’язана з дитячим здоров’ям, освітнім середовищем, міським плануванням і доступом до профілактичної допомоги.

Якщо короткозорість у дітей зростає глобально, відповідь також має бути ширшою: раннє виявлення, регулярні огляди, здоровий навчальний режим, більше часу на вулиці та доступні послуги для дітей незалежно від місця проживання.

18/05/2026

🔹ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров’я» починає реалізацію проєкту «Розвиток ролі соціальних працівників у лікарнях: європейські моделі та інституційні можливості впровадження в Україні».

Проєкт присвячений темі, яка стає дедалі важливішою для української системи охорони здоров’я та соціального захисту: як забезпечити людині не лише медичну допомогу, а й належний соціальний супровід у складний період лікування, відновлення та повернення до повсякденного життя.

Лікарня для багатьох людей є точкою, де одночасно проявляються медичні, соціальні, сімейні та економічні виклики. Йдеться про доступ до послуг, підтримку після виписки, зв’язок із громадою, допомогу родині, навігацію в системі соціального захисту та подальший супровід людини.

Посилення ролі соціальних працівників у лікарнях може допомогти зробити цю підтримку більш узгодженою, зрозумілою та наближеною до реальних потреб пацієнтів і їхніх родин.

Ми вдячні ІСАР Єднання за довіру та можливість працювати над цією темою у межах проєкту «Єднання для громади», що впроваджується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Попереду — змістовна робота, професійний діалог і пошук практичних рішень для розвитку соціальної роботи в системі охорони здоров’я України.

🤝 Раді початку співпраці та сподіваємося на її плідні результати.

Допис створено ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров’я» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров’я» і не обов’язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу

#ЄднанняДляГромади

PH Capital. Public Health Experts

04/06/2026

02/06/2026

31/05/2026

30/05/2026

29/05/2026

27/05/2026

25/05/2026

22/05/2026

20/05/2026

18/05/2026

Address

Website

Alerts

Contact The Organization

Shortcuts

Share