PH Capital. Public Health Experts

01/09/2026

Продовжуємо серію про лікарняну соціальну роботу. Сьогодні - що саме робить цей фахівець. На живому прикладі. Випадок збірний, але лікарні впізнають свої щоденні ситуації.

Отже, у відділення потрапляє пані Марія, 74 роки, інсульт. Лікарі роблять свою роботу: стабілізують стан, починають лікування, підключають реабілітацію. А паралельно до пані Марії приходить соціальний працівник і починає ставити питання. З ким ви живете? Хто зможе допомагати вдома? Який у вас поверх і чи є ліфт? З чого ви живете і чи вистачить на ліки після виписки?

З відповідей складається картина, якої немає в жодній медичній карті: пані Марія живе сама на четвертому поверсі без ліфта, дочка за кордоном, пенсія мінімальна. І з цього моменту в лікарні з'являється людина, яка працює не з інсультом, а з життєвою ситуацією.

Поки лікарі лікують, соціальний працівник робить своє: зв'язується із соціальною службою громади і з'ясовує, чи може пані Марія отримати послугу догляду. Телефонує доньці - не для того, щоб присоромити, а щоб обговорити варіанти. Починає оформлення засобів реабілітації - ходунки, крісло, поручні у ванну. Розбирається з документами на соціальні послуги та виплати, бо самій пані Марії ці заяви зараз не подужати. Домовляється з сімейним лікарем про спостереження після виписки. І головне - збирає все це в один план: хто, коли і як підхопить пані Марію після лікарні.

У день виписки різниця стає очевидною. Без цієї роботи пані Марію просто виставили б за поріг лікарні - і далі як пощастить. З такою роботою - вдома вже чекає організована підтримка, а через тиждень соціальний працівник з лікарні зателефонує перевірити, чи все спрацювало. У професійній мові це називається «менеджмент виписки», і в багатьох країнах це не опція, а обов'язок лікарні.

А тепер помножте пані Марію на реальне відділення. У той самий час у лікарні лежить чоловік, якому після ампутації потрібне переоблаштування житла і оформлення інвалідності. Породілля, у якої немає житла, куди повертатися з немовлям. Пацієнт після спроби самогубства, якого не можна просто виписати додому. Людина без документів, яку взагалі незрозуміло як оформити. Соціальний працівник лікарні - це фахівець, для якого всі ці випадки не «непрофільні проблеми», а щоденна робота.

У лікарнях, де такого фахівця немає, ці питання нікуди не зникають. Їх просто розбирають між собою лікарі, медсестри і адміністрація - у час, украдений у лікування. Скільки саме такого часу це з'їдає в українських лікарнях - одне з головних питань нашого дослідження.

Далі в серії - що конкретно питають у пацієнтів у лікарнях світу і чи справді питають у всіх.

Допис створено ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» і не обов'язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
#ЄднанняДляГромади

26/08/2026

Продовжуємо серію про соціальну роботу в лікарнях. Сьогодні - про кількість і поширеність: скільки цих фахівців працює там, де професія існує вже давно.
Почнімо зі США. Там «соціальний працівник у сфері охорони здоров'я» - окрема професія в державній статистиці праці: 185 тисяч фахівців. Найбільше їх працює саме у звичайних багатопрофільних лікарнях. І це без соціальних працівників із ментального здоров'я та залежностей, яких американська статистика рахує окремою професією.

Як цей масштаб виглядає в одному закладі? Massachusetts General Hospital у Бостоні - та сама лікарня, де в 1905 році з'явилася перша в США соціальна служба. Тоді це була одна медсестра, якій лікар платив зарплату з власної кишені. У 1945-му в штаті був уже 31 соціальний працівник. Сьогодні соціальна служба покриває всі стаціонарні відділення цієї тисячоліжкової лікарні та більшість амбулаторних клінік, працює сім днів на тиждень включно зі святами, а вночі чергує соцпрацівник для екстрених випадків. Усередині служби - окремі команди для онкології, педіатрії, відділення невідкладної допомоги і власна програма допомоги постраждалим від домашнього насильства.

Подекуди без цього фахівця в США взагалі не можна працювати: жоден діалізний центр не отримає кошти державної програми Medicare, якщо в його штаті немає соціального працівника - причому обов'язково з магістерським ступенем із клінічної соціальної роботи. Так само планування виписки кожного пацієнта - федеральна умова участі лікарні в Medicare.

У Німеччині норма сформульована в законах більшості федеральних земель одним реченням: «Кожна лікарня створює власну соціальну службу». У лікарняних соціальних службах країни працює близько 8 тисяч фахівців - приблизно 6 тисяч повних ставок на 1,9 тисячі лікарень. З 2017 року кожен пацієнт стаціонару має ще й законне право на «менеджмент виписки», який ці служби забезпечують. Показово, що навіть там професійна спільнота скаржиться на неповний облік і на те, що приблизно у третині лікарень посади не заповнені, - і вважає це проблемою, яку треба виправляти.

Ще один приклад - Ізраїль, де медичні соціальні працівники є штатними працівниками лікарень. Лише в медичному центрі «Хадасса» в Єрусалимі їх близько 60 на два кампуси. Після 7 жовтня 2023 року саме вони стали першою лінією роботи з пораненими та їхніми родинами - включно з найважчим: супроводом сімей, які шукали зниклих безвісти. Коли система має цих фахівців у штаті, у кризовий момент їх не треба створювати з нуля - вони вже на місці.
Скільки соціальних працівників працює в українських лікарнях, сьогодні не знає ніхто. А поки наше дослідження в 65 закладах шести областей збирає ці дані вперше.

Допис створено ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» і не обов'язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
#ЄднанняДляГромади

24/08/2026

🇺🇦 Сьогодні Україна відзначає 35-ту річницю Незалежності.

За ці роки саме слово «незалежність» стало для нас набагато більшим за дату в календарі. Воно про свободу вибору, про право самим визначати своє майбутнє, про державу, яку ми щодня виборюємо, змінюємо і будуємо.

Спражня сила країни відчувається не лише у великих рішеннях. Вона дуже добре помітна в простих речах: чи отримає людина допомогу, коли захворіє; чи матиме куди повернутися після поранення на реабілітацію; чи залишиться родина сам на сам із доглядом за близькою людиною; чи працюватимуть потрібні послуги не лише на папері.

Саме з таких речей і складається держава, якій довіряєш і яку хочеться робити сильнішою.

У можливості отримати допомогу, коли захворів.

Пройти реабілітацію після поранення.

Не залишитися сам на сам із доглядом за близькою людиною.

Мати доступ до соціальної послуги не лише за законом, а й у реальному житті.

Жити в країні, де рішення про здоров’я людей ухвалюють на основі даних і реальних потреб.

Сильна держава починається не лише з кордонів, інституцій чи економіки. Її сила багато в чому видно в тому, як вона поводиться з людиною у найвразливіший момент.

За 35 років Україна дуже змінилася. Разом із нею змінювалися система охорони здоров’я і соціальна сфера. Десь ми вже пройшли величезний шлях. Десь досі вчимося нормально з’єднувати медичні й соціальні послуги, будувати зрозумілі маршрути допомоги, робити підтримку доступною не в документах, а на практиці.

Мати власну державу означає ще й мати право та відповідальність самим вирішувати, якою вона буде.

Помічати, де система не працює.

Називати проблеми своїми іменами.

Досліджувати.

Шукати рішення.

І поступово будувати середовище, у якому хвороба, травма, інвалідність чи потреба в догляді не залишають людину наодинці.

У цьому ми вбачаємо сенс своєї роботи у сфері громадського здоров’я - допомагати будувати країну, яка не просто витримує кризи, а вміє підтримати людину тоді, коли вона найбільше цього потребує. Країну, де здоров’я, догляд, реабілітація і соціальна підтримка не залежать від випадку, а є частиною відповідальної держави.

З Днем Незалежності, Україно. 🇺🇦

19/08/2026

ПЕРЕМОГА! №14191 - рішення прийнято!
Щойно Верховна Рада зробила важливий крок до системи, у якій родина з дитиною з інвалідністю не залишається сам на сам із доглядом 24/7.

Законопроєкт закладає комплексний підхід: суттєво більша фінансова підтримки родині, можливість поєднувати догляд із роботою та розвиток соціальних послуг - від раннього втручання і денного догляду до тимчасового перепочинку для батьків.

Майже рік роботи Комітету, народних депутатів, експертів, громадських і батьківських організацій та людей, які щодня знають ціну відсутності такої підтримки, дав результат!

Дякуємо народним депутатам, які сьогодні дали №14191 свої голоси. Дуже потрібне рішення.

Дякуємо!!! Olena Pshenychna Оксана Жолнович Данило Гетманцев Денис Улютін Galina Shemelynets Tsyba

18/08/2026

Підтримка родин, які виховують дітей з інвалідністю, не може зводитися лише до соціальних виплат. Потрібна система доступних послуг, яка підтримує не лише дитину, а всю родину.

Про те, чому це важливо і що має змінити законопроєкт №14191 — у колонці Оксана Жолнович

https://lb.ua/blog/oksana_zholnovych/759496_groshi_poslugi_pidtrimka_scho.html

Лівий берег – останні новини дня в Україні та світі. Найсвіжіші новини зібрані на сайті ЛБ - LB.UA

17/08/2026

Вдячні за співпрацю і активність!
Підтримуємо 14191

Olena Pshenychna

17/08/2026

Завтра - важливий день для законопроєкту №14191.

Друга спроба винести законопроєкт у залу Верховної Ради. Від цього голосування залежатиме, чи зможуть родини, які виховують дітей з інвалідністю, розраховувати на підвищення грошової допомоги та більш системну підтримку - соціальні послуги денного догляд, раннього втручання, перепочинок для батьків, асистента в школі та садку.

Родина не має залишатися сам на сам із доглядом 24/7 і вибором між роботою та підтримкою дитини.

Сподіваємося, завтра народні депутати підтримають №14191. Голосів дуже чекаємо.

17/08/2026

Продовжуємо ділитися знахідками з кабінетного дослідження. Минулого разу було про те, як лікарняна соціальна робота народжувалася 130 років тому в Лондоні й Бостоні. Сьогодні - коли і як вона з'явилася в українському законодавстві.

Соціальний вимір медицини в наших законах згадується давно - ще «Основи законодавства про охорону здоров'я» 1992 року серед принципів називають медико-соціальний захист вразливих груп і «комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід». Але це декларації: ні посади, ні функцій за ними не стояло тридцять років.

Реальний процес заклав Закон «Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я», ухвалений у грудні 2020 року. Він уперше визначив, що надає реабілітаційну допомогу мультидисциплінарна команда - і до складу цієї команди, поряд із лікарем фізичної та реабілітаційної медицини, терапевтами й психологом, законодавець включив соціального працівника.

Далі - наказ МОЗ (№ 385 у редакції 2023 року), який затвердив перелік професіоналів з вищою немедичною освітою, залучених до реабілітаційної допомоги. У цьому переліку наразі одна-єдина посада. Соціальний працівник.

А тепер найцікавіше - як ці норми відображені у вимогах Програми медичних гарантій. Ми переглянули специфікації та умови закупівлі пакетів ПМГ-2026 і побачили таку картину.

Один пакет - стаціонарна реабілітація - вимагає забезпечити роботу соціального працівника у складі команди й навіть облаштоване робоче місце для нього. Джерело коштів окремо не застережене, тобто виглядає, що за логікою пакета ця робота покривається тарифом пакета.

Ще два пакети - стаціонарна психіатрична допомога і лікування туберкульозу - вимагають залучити щонайменше одного фахівця із соціальної роботи або соціального працівника. Але з уточненням: «зокрема за рахунок місцевих бюджетів та коштів інших програм». Тобто фахівець бути мусить, але шукати гроші на нього лікарня має деінде.

Ще сім пакетів описують соціальні функції, не вимагаючи посади: оцінка потреби пацієнта в соціальному супроводі та скерування (ВІЛ), оцінка соціального статусу (замісна терапія), визначення потреб у соціальних послугах (центри ментального здоров'я), соціальні потреби у плані спостереження (обидва паліативні пакети), координація для забезпечення соціальних потреб (первинка), залучення соцслужб до супроводу вагітності. Хто в закладі виконує ці функції - вимоги не уточнюють.

І ще в ряді пакетів є пункт про взаємодію із соціальними службами громад - загалом така вимога фігурує у близько 20 пакетах, від пологів до трансплантації.
Тобто нормативна база вже не порожня: посада існує, у трьох пакетах вимагається, у багатьох описані функції. Чого немає - то це правил гри. Немає стандартів роботи лікарняного соціального працівника, кваліфікаційних вимог, інструментів оцінки соціальних потреб, моніторингу того, чи виконуються ці вимоги, і механізму координації між лікарнею та громадою. При цьому навчання є - спеціалізований курс Академії НСЗУ.

А скільки тих соціальних працівників мало б бути і скільки є зараз – у наступному пості.

Допис створено ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» і не обов'язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
#ЄднанняДляГромади

11/08/2026

Обіцяний перший факт із нашого кабінетного дослідження.

Професії «соціальний працівник у лікарні» - понад 130 років. І почалася вона, як не дивно, з недовіри до пацієнтів.

Лондон, 1895 рік. Royal Free Hospital - благодійна лікарня, що лікує бідних безкоштовно - бере на роботу Мері Стюарт, першу в світі «леді-альмонер». Найняли її не допомагати людям, а контролювати: перевіряти, хто справді не може заплатити за лікування, а хто зловживає безкоштовною лікарнею. Але, розбираючись у життєвих обставинах пацієнтів, Стюарт побачила справжню проблему - людей, яких лікарня вилікувала, а їм нема куди й ні до кого повертатися. І вона сама перетворила посаду контролера на посаду соціальної працівниці: шукала пацієнтам благодійну допомогу, відвідувала їх удома, зв'язувала з іншими службами. Так із фінансової перевірки виросла ціла професія.

Тобто питання, які ми зараз будемо ставити в анкетах українським лікарням, британці почали вирішувати ще за королеви Вікторії.

Через десять років, у 1905-му, ідея перетнула океан: лікар Річард Кебот створив першу соціальну службу в Massachusetts General Hospital у Бостоні. Його аргумент звучить дуже сучасно: я можу призначити правильне лікування, але воно не спрацює, якщо пацієнту нікуди повертатися, нема чого їсти і ні на що купити ліки. Кебот був настільки переконаний у своїй ідеї, що першій соціальній працівниці - медсестрі Гарнет Пелтон - платив зарплату з власної кишені: лікарня спершу не бачила сенсу в посаді, якої ще не існувало ніде у світі. Нічого не нагадує?

Відтоді в американських лікарнях соціальний працівник - така ж звична посада, як медсестра. У Німеччині пішли ще далі: там з 2017 року кожен пацієнт стаціонару має законне право на «менеджмент виписки» - і в лікарнях працюють цілі соціальні служби, які цим займаються. Ну але про то нам ще рано.

А як ця роль прописана (точніше, майже не прописана) в українському законодавстві - розповімо в наступному дописі. Там є несподівані знахідки.

Допис створено ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» у рамках проєкту «Єднання для громади», що реалізується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ГО «PH Capital. Експерти з громадського здоров'я» і не обов'язково відображає позицію ІСАР Єднання та Європейського Союзу.
#ЄднанняДляГромади

07/08/2026

30 липня МОЗ затвердило нові критерії госпіталізації (наказ № 1044), і там нарешті з'явилося те, про що в лікарнях говорять роками, але переважно в курилці, а не в нормативці - соціальні госпіталізації.

Якщо ви не з медицини, пояснюю. Лежить у відділенні бабуся, лікування давно завершене, за всіма критеріями - виписувати. А виписувати нікуди. Живе сама, син за кордоном, до найближчої соцслужби вона фізично не дійде. І лікар це розуміє. І завідувач розуміє. І бабуся лишається на ліжку ще на тиждень, два, місяць - бо ніхто не хоче брати на себе виписку, після якої людина просто не виживе вдома.Ну кошти лікарні за це не доплачують, якщо що.

Новий стандарт каже: перед випискою треба оцінити, чи безпечно людині поза лікарнею, залучити соціальні служби, організувати подальшу підтримку. Все правильно каже. Тільки не каже, хто саме в лікарні має цим займатися.

А займається зараз цим хто завгодно. Лікуючий лікар обдзвонює родичів. Старша медсестра шукає телефон терцентру. Хтось із адміністрації їде з пацієнтом оформлювати документи, бо більше нікому (ну, це майже ніколи, але бувають і такі випадки). Все це - робочий час людей, яких вчили лікувати, а не бути диспетчерами між лікарнею, громадою і соцзахистом. І все це лікарня оплачує зі свого бюджету, разом із ліжком, яке могло б працювати на інших пацієнтів.

При цьому просто «закрутити гайки» з госпіталізаціями теж не вихід - потреба людини від цього не зникає, вона просто переїжджає за двері лікарні.

Ми в PH Capital саме зараз досліджуємо цю тему у шести областях: хто фактично тягне на собі соціальну роботу в стаціонарах, скільки часу і грошей це з'їдає, і як могла б виглядати нормальна модель - з окремим фахівцем, який за це відповідає.

Наказ № 1044 витягнув проблему на поверхню. Це вже немало. Польові дані ми якраз починаємо збирати - і тут окрема подяка НСЗУ Національна служба здоров'я України за підтримку в поширенні анкет та лікарням, які візьмуть участь в її заповненні (це не страшно). А щоб не мовчати, поки триває збір даних, будемо публікувати тут цікаві знахідки з нашого кабінетного дослідження - про те, як лікарняна соціальна робота влаштована в інших країнах і що вже зараз можна побачити в українських даних та законодавстві.

Оксана Жолнович

Send a message to learn more