Рада родин загиблих Захисників та Захисниць Вінниці

23/06/2026

🕊 Проєкт «Тато поруч»

За кожною світлиною проєкту — історія любові, турботи та батьківської підтримки, яка назавжди залишається у серцях дітей.

Сьогодні згадуємо Віталія Кудрика.

Кудрик Віталій Володимирович
23.01.1981 – 30.06.2023

Інспектор прикордонної служби вищої категорії — начальник 2 відділення інспекторів 15 мобільного прикордонного загону.
Позивний — «Санта».

До служби Віталій працював головним державним інспектором Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області.

У Героя залишилися донька Катерина та син Дмитро.

Віталій був дуже чуйним, добрим і люблячим батьком. Він завжди прислухався до своїх дітей, підтримував їх у будь-яких обставинах і був для них не лише батьком, а й надійною опорою та прикладом.

Найкраще його батьківську любов характеризує один спогад. Одного разу пізно ввечері донька зателефонувала йому з проханням приїхати та забрати її з іншого села. Не вагаючись ані хвилини, Віталій сів за кермо та вирушив до неї. Він не ставив зайвих запитань і не дорікав — для нього найважливішим було, щоб його дитина знала: тато завжди поруч і завжди допоможе.

Віталій був людиною з великим і щирим серцем. Він дуже любив свій сад і з задоволенням доглядав за ним, вкладаючи у кожне дерево свою працю та любов. Це заняття приносило йому спокій і радість.

Усі, хто знав Віталія, згадують його як надзвичайно добру, щиру та людяну людину. Від нього неможливо було почути образливих слів чи осуду. Навпаки — він завжди ставився до людей із повагою, розумінням та доброзичливістю.

Для Катерини і Дмитра тато назавжди залишиться прикладом доброти, відповідальності та безумовної батьківської любові. Його життєві цінності, підтримка і тепло продовжують жити у серцях дітей та всіх, хто його любив.

#ТатоПоруч #ТатоПоруч2026 #ДеньБатька #ІсторіїРодинГероїв #РодиниГероїв #Памятаємо #Вінниця

23/06/2026

21 червня у Вінниці на Європейській площі відбулась фотовиставка «Тато поруч» , приурочена Дню батька. Це соціально-меморіальний проєкт, створений на вшанування пам’яті українських воїнів, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.
Основою проєкту стала фотовиставка портретів, на яких загиблі захисники зображені разом зі своїми дітьми.
Зі світлин на нас дивляться усміхнені, добрі, чуйні, люблячі татусі, які так мріяли виховувати своіх дітей.
Кожна картина — це окрема історія любові, мужності, жертовності та незримого зв’язку між батьком і дитиною, який не здатна розірвати навіть смерть.

21 червня у Вінниці на Європейській площі відбулась фотовиставка «Тато поруч» , приурочений Дню батька. Це соціально-меморіальний проєкт, створений на вшанування п....

22/06/2026

🕊 Сьогодні у межах проєкту «Тато поруч» ділимося ще однією історією батьківської любові, яка продовжує жити у серцях дітей наших Героїв.

Ілик Вадим Ігорович
24.12.1983 – 29.08.2023

Вадим служив у 14 бригаді оперативного призначення «Червона Калина» Національної гвардії України. Його позивний був «Кабан».

У Вадима залишилися двоє синів — Максим і Станіслав.

Вадим був люблячим, турботливим і надійним батьком. Він виховував синів власним прикладом, вчив їх бути самостійними, сміливими, чесними та не боятися життєвих труднощів. Попри всі обставини завжди знаходив для них час, адже сім'я була для нього найбільшою цінністю.

Найдорожчими для родини залишилися прості щасливі моменти. Хлопці дуже любили, коли тато носив їх на плечах — тоді здавалося, що поруч немає нічого неможливого. Вечорами вони часто грали разом у «Монополію», жартували, спілкувалися та просто раділи часу, проведеному разом. Саме такі миті назавжди залишилися у пам'яті дітей.

Вадим мав сильний характер, добре серце та велике почуття відповідальності за свою родину. Він завжди був опорою для близьких, умів підтримати, допомогти та дати мудру пораду. Найбільше він мріяв про щасливе майбутнє своїх синів, хотів бачити їх сильними, впевненими в собі та гідними людьми.

Сьогодні Максиму 13 років, а Станіславу — 8. Вони ростуть із пам'яттю про батька, який навчив їх найважливішому — бути чесними, сміливими та любити свою родину.

Для Максима і Станіслава тато назавжди залишиться поруч — у спогадах, життєвих уроках, у любові, яку він подарував, і в кожному кроці, який вони робитимуть, згадуючи його.

#ТатоПоруч #ТатоПоруч2026 #ДеньБатька #ІсторіїРодинГероїв #РодиниГероїв #Памятаємо #Вінниця

22/06/2026

🕊 Проєкт «Тато поруч»

У межах соціально-меморіального проєкту, присвяченого Дню батька, ми розповідаємо історії Захисників України, які були не лише воїнами, а й люблячими татами.

Сьогодні згадуємо Юрія Дятлюка.

Дятлюк Юрій Юрійович
12.12.1988 – 03.08.2023

Юрій був людиною, яка вміла щиро любити, підтримувати та дарувати відчуття надійності. Добрий, мудрий, справедливий і розсудливий - саме таким його пам'ятають усі, хто його знав.

3 серпня 2023 року життя Юрія обірвалося під час виконання військового обов'язку поблизу населеного пункту Мар'їнка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу.

Найбільшою цінністю для нього була сім'я. Вдома на нього чекали дружина та двоє дітей - донечка Марійка і син Дмитро.

Марійка була його маленькою принцесою, його квіточкою. Він дуже чекав на її появу, безмежно любив і завжди огортав справжньою батьківською турботою. Востаннє тато встиг розділити з нею її четвертий день народження. Для нього це були безцінні миті, адже кожна усмішка донечки наповнювала його серце щастям.

Не меншою була його любов і до сина. Дмитро був його гордістю та надією. Юрій мріяв передати йому свою любов до футболу - захоплення, яке супроводжувало його все життя.

Любов до цієї гри народилася ще в дитинстві. У 2012 році Юрій здійснив свою мрію - заснував футбольну команду «Нива» та став її капітаном. Для багатьох він був не лише сильним гравцем, а й справжнім другом, наставником і лідером, який умів об'єднувати людей.

Після його загибелі футбольна родина вирішила зберегти пам'ять про свого капітана. Щороку в серпні проводиться турнір пам'яті Юрія Дятлюка - як символ поваги, вдячності та незгасної пам'яті про людину, яка віддала серце і футболу, і своїй країні.

Для своїх дітей Юрчик був найкращим батьком. Він був мудрим наставником для сина, надійною опорою для донечки та прикладом справжньої людяності. Він навчав не словами, а власним життям - бути чесним, справедливим, відповідальним і любити всім серцем.

Роки минають. Дмитро і Марійка дорослішають. І щоразу все більше нагадують свого тата - поглядом, усмішкою, рисами характеру та добрим серцем.

Пам'ять про Юрія житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і футбольної родини. А для Дмитра та Марійки тато назавжди залишиться поруч - у спогадах, життєвих уроках, батьківській любові та гордості за нього.

#ТатоПоруч #ТатоПоруч2026 #ДеньБатька #ІсторіїРодинГероїв #РодиниГероїв #Памятаємо #Вінниця

21/06/2026

🕊 Проєкт «Тато поруч»

У межах соціально-меморіального проєкту, присвяченого Дню батька, ми розповідаємо історії Захисників України, які були не лише воїнами, а й люблячими татами.

Сьогодні згадуємо Андрія Марківа.

Марків Андрій Миколайович
03.08.1994 – 12.01.2026

Лейтенант, офіцер (із зв'язку) 3 групи спеціального призначення (висотної) 4 окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України.

Загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Родинське Донецької області.

У Андрія залишився син Захар. На момент загибелі батька хлопчику було лише 9 місяців.

Андрій був чудовим, люблячим і турботливим татом, який мав особливий зв'язок із сином. Рідні й досі пам'ятають, як Захар щовечора зустрічав тата з роботи, як разом прикрашали свою першу сімейну ялинку. Це був їхній перший і, на жаль, останній Новий рік утрьох.

Андрій дуже чекав на перший зубчик сина. Перед виїздом запитував у нього: «Чи побачу я твої зуби?» На жаль, за життя цього не сталося — перший зуб у Захара прорізався рівно на сороковий день після загибелі батька.

Андрій був надзвичайною людиною і справжнім патріотом своєї країни. З перших днів повномасштабного вторгнення повернувся до рідного підрозділу, бо не міг вчинити інакше. Мужній, витривалий, розсудливий, він завжди знаходив вихід навіть у найскладніших ситуаціях, не залишав своїх і до кінця виконував поставлені завдання.

Водночас він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, який усе робив заради своєї сім'ї та завжди поспішав додому.

Особливе місце в його житті займали гори. Ще з юності він ходив у походи, а зимові Карпати були для нього місцем відпочинку і справжнього перезавантаження. Любив кататися на сноуборді, мріяв брати із собою сина на риболовлю та чекав, коли Захар хоча б трохи підросте.

Найбільше ж Андрій мріяв про мир. Про час, коли війна закінчиться, він повернеться додому і зможе бачити, як росте його син, не через екран телефону, а поруч із собою щодня.

Пам'ять про Андрія житиме в серцях рідних, друзів і побратимів. А для Захара тато назавжди залишиться поруч — у спогадах родини, у батьківській любові, життєвих цінностях і мріях, які він залишив своєму синові.

#ТатоПоруч #ТатоПоруч2026 #ДеньБатька #ІсторіїРодинГероїв #РодиниГероїв #Памятаємо #Вінниця

21/06/2026

21/06/2026

21/06/2026

До Дня батька розповідаємо історії Захисників України, які назавжди залишилися у серцях своїх дітей.

Сьогодні — історія Дениса Новіцького.

Новіцький Денис Олександрович («Кєня»)
25.07.1995 – 08.05.2024

Старший солдат, військовослужбовець інженерних військ. Героїчно загинув поблизу села Веселе Донецької області.

У Дениса залишився син Захар. На момент загибелі батька хлопчику було лише три роки. Сьогодні Захару п'ять. Для нього тато назавжди залишиться взірцем сили, мужності, доброти та безмежної любові.

Денис був доброю, чуйною, справедливою та відповідальною людиною. Люблячий чоловік, надійна опора для родини і турботливий батько, він завжди ставив близьких на перше місце. Найбільшим щастям у його житті була сім'я, а найбільшою гордістю - син.

Особливе місце в житті Дениса займала риболовля. Це захоплення зародилося ще в дитинстві та з роками стало справжньою пристрастю. Він часто говорив, що коли матиме сина, неодмінно передасть йому свої знання, досвід і любов до цієї справи.

З появою Захара Денис почав втілювати свою мрію. Від самого малечку проводив із сином багато часу, знайомив його з природою, навчав терпінню, уважності та наполегливості. Для нього це було значно більше, ніж спільне захоплення - це були особливі миті батьківської любові, тепла й турботи. Він мріяв про те, як вони разом зустрічатимуть світанки біля води, радітимуть першому улову та створюватимуть спогади на все життя.

Денис мав ще одну світлу мрію - донечку. Він уявляв, як оберігатиме її, підтримуватиме та буде для неї надійною опорою. На жаль, цій мрії не судилося здійснитися.

Пам'ять про Дениса житиме в серцях рідних, друзів і побратимів. А для Захара тато назавжди залишиться поруч - у спогадах, життєвих цінностях, батьківській любові та гордості за його подвиг.

#ТатоПоруч #ТатоПоруч2026 #ДеньБатька #РодиниГероїв #Памятаємо #Вінниця #деньбатька