Легенда Гуртка
Зустріти справжнього вовкулаку в лісових нетрях «щастить» не кожному, але ті хто зустріли замовкли вже назавжди. Існує легенда, що спадкоємцем бога війни, воїнів-звірів Одіна, слов’янського бога Перуна, а також покровителя середньовічного лицарства Європи став Юрій-Змієборець. Юрій мав дбати про вовків як про своїх вірних воїнів-дружинників;
Він призначав кожному з них здобич і наві
ть особисто варив для них їжу; Й тому, у свою чергу, завжди був оточений вовками, що вірно йому служили. «Слово о полку Ігоревім» доносить до нас відомості про те, що перевертнем був князь Всеслав Полоцький, Багато рис вовкулаки притаманні й Владу III Дракулі.
Про вовкулацтво багато відомостей залишилися й з часів Запорозької Січі. Кажуть що технічною базою козацької бойової системи так званих козаків-характерників прийнято вважати подібність до поведінки вовка під час сутички. Звідси - ім’я славнозвісного отамана Сірка (сіроманець, вовкулака), тобто воїна, що манерою бою нагадує манеру вовка. У народних переказах ідеться про те, що отаман перевертався вовком, і ані шабля, ані куля його не брали. Козак впадав у бойовий транс, що характеризується вмінням битися у стані розслаблення, використовуючи навички на рівні підсвідомих миттєвих реакцій, при цьому не відчуваючи болю від поранень. При цьому він не відчуває жодних інших емоцій, окрім страшної люті. В первісні часи воїн-вовк уособлював в собі такі обов’язкові якості, як нещадність та надзвичайну силу, але при цьому поставав звичайним членом суспільства наших далеких пращурів.
