21/10/2026
ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ «НА ЩИТІ»…
Сьогодні особливо важко знаходити слова. Ця втрата болить усій нашій Спілці, адже горе прийшло в родину нашої Світлани — членкині Правління, людини, яка завжди була поруч з іншими родинами, підтримувала, допомагала та разом із нами боролася за кожного зниклого безвісти.
Майже два роки Світлана шукала свого рідного брата — Строкача Романа Валерійовича.
Два роки нескінченних звернень до державних структур, листів, дзвінків, очікування відповідей і виснажливої невідомості. Два роки надії, за яку родина трималася до останнього, — надії, що Роман живий і обов’язково повернеться додому.
На жаль, звістка, якої так боялися рідні, обірвала цю надію…
Роман Валерійович народився 2 грудня 1981 року в рідному селищі Вороніж на Шосткинщині.
Його поважали всі, хто знав, адже Роман був із тих людей, на яких тримається світ: надійний, відповідальний, щирий і справжній. Світлий, життєрадісний, безвідмовний і товариський — він умів підтримати, підставити плече, зігріти добрим словом та своєю щирою усмішкою.
22 червня 2024 року Романа призвали до лав Збройних Сил України. Він не був військовим за фахом, але коли постало питання захисту Батьківщини, рідного дому, матері, сестри, дружини та двох синів — став на захист без вагань.
Це був його свідомий і надзвичайно мужній крок. Роман розумів, куди йде, знав ціну свободи — і не відступив.
Він проходив службу на посаді старшого вогнеметника 2-го вогнеметного відділення окремого підрозділу РХБЗ у складі 152-ї окремої єгерської бригади.
Побратими дали йому позивний «Старий», бо серед них він був найстаршим, найдосвідченішим і наймудрішим — тим, хто завжди підтримає, підставить плече та знайде потрібні слова.
Його підрозділ тримав оборону на одному з найважчих напрямків — поблизу міста Селидове на Донеччині.
17 жовтня 2024 року, виконуючи своє перше бойове завдання, Роман прийняв свій перший і останній бій. Він загинув як справжній Воїн, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, Україні та своїй родині.
Йому назавжди 42…
Немає слів, здатних загоїти рану в серці матері, полегшити біль дружини Віти, повернути батьківське тепло синам Кирилу та Ростиславу чи замінити Світлані рідного брата.
Світлано, ти пройшла всі можливі кола пекла. Ти зробила все — і навіть більше, ніж може витримати одна людина. Ти не дозволила імені свого брата загубитися серед документів і списків. Ти шукала його кожного дня — серцем, словом і кожним своїм кроком.
Ми були поруч із тобою протягом цього важкого пошуку і залишаємося поруч тепер. Твій біль — це біль усієї нашої Спілки. Від імені всієї спільноти висловлюємо щирі співчуття матері Романа, його дружині Віті, синам Кирилу та Ростиславу, сестрі Світлані, усім рідним, друзям і побратимам.
Роман житиме у своїх синах, у всьому, що встиг створити своїми руками, у добрих справах і спогадах людей, які знали його світлим, щирим та усміхненим.
Романе, пробач, що твоя дорога додому була такою довгою…
Прощання відбудеться 22.10.2026 в с. Вороніж. Поховання на Алеї Слави.
Вічна пам’ять і вічна шана Захиснику України.
Спочивай з миром, Воїне. 🕯️🇺🇦
#СтрокачРоманВалерійович #НаЩиті #ВічнаПамять #ГероїНеВмирають #Шосткинщина