20/03/2026
МАРТА ЛІТИНСЬКА – КІЛЬКАРАЗОВА ЧЕМПІОНКА СВІТУ З ШАХІВ НИНІ ЖИВЕ НА САМБІРЩИНІ
В одному з попередніх номерів
газети ми писали про Володимира Літинського, а цього разу веду мову з його зірковою дружиною – Мартою Літинською – заслуженим майстром спорту срср (1990); міжнародним гросмейстером (1976). Закінчила Львівський університет (1971).
Чемпіонка світу серед ветеранів (2002). Чемпіонка Європи (1992); переможниця Спартакіади народів срср (1979, 1981) у складі збірної команди України. Срібна призерка Всесвітніх шахових олімпіад у складі збірних команд срср (1988) та України (1992)... Регалій у неї дуже багато. А вони самі по собі не з’явилися. За ними важка багаторічна праця.
Варто зазначити: сьогодні вона проживає разом з чоло-віком на теренах Новокали-нівської територіальної громади у с. Велика Білина, звідки родом її чоловік і де збудували на обійсті його батьків новий будинок.
Приємна і дуже ввічлива людина, з якою легко спілкуватися. Немає пихатості та гордовитості.
Вона розповіла: народи-лася у Львові; вперше побачила шахи у дев’ятирічному віці. Мама їх купила у подарунок для похресниці. Її зацікавило, як вони ходять. У 10 років спостерігала за грою батьків у шахи, адже придбали їх й для себе. Батько радо ділився, як шахові фігури можуть пересуватися по шахівниці.
Будучи через рік у на той час піонерському таборі у Брюховичах, виявила бажання записатися на змагання з шахів. Як стало відомо, вона лише одна з дівчат вибрала цю гру, тож її суперниками були хлопці, але їй в кінці змагань, які проводились в таборі, вручили приз. Це її дуже заохотило. У 1960 році записалася у шаховий клуб. Їй легко давалася математика, а це один з критеріїв успішного сходження у цьому виді спорту. Першим її наставником був Віктор Карт. Тоді ж займався грою в шахи і Олександр Бєлявський (його привела в клуб рідна сестра, коли йому було чотири роки). Марта ж почала грати в шахи з 11 років. Це вже пізній термін.
Перші змагання були на виїзді: в Бердичеві, Києві. Грала з дівчатами зі спортивних шкіл.
Познайомилася з міжнародним майстром Федерації заочних шахів ІКЧФ (шахи за листуванням) Юрієм Сахаровим, у якого не зовсім щаслива професійна кар’єра. Був перекладачем в роки Другої світової війни; добре знав німецьку мову. Після закінчення війни його у Львові заарештували. Поки не помер сталін, відбував тюремне ув’язнення.
Головний тренер збірної України з шахів серед школярів вподобав її за добру гру в шахи.
Норматив майстра спорту Марта Літинська виконала на турнірі у 1966 році, але їй його так і не присвоїли.
У 1967 вперше стала чемпіонкою України, а в 1968 році грала у першості союзу і виконала норму майстра радян-ського союзу. А наступного року вже в Румунії виконала норму міжнародного майстра.
Вирішила поступити у Львівський університет ім. Івана Франка на механіко-математичний факультет. Після його закінчення їй пропонували працювати в Київському інституті кібернетики, проте вибрала Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості (обчислювальний центр). Пропрацювала менше ніж півтора року. Отримала стипендію як чемпіонка срср; ввійшла до складу збірної союзу.
Коли здобувала перемогу, була на піднесенні. Шахи захоплюють тим, що треба мислити логічно. Належить до інтровертів – людей глибокого мислення, спокою. У шахах можна проявити свій характер. Якщо програвала окремі партії, – не могла заснути. В голові було одне –як слід було перемістити ту чи іншу фігуру.
Після 55 років перестала серйозно грати в шахи. Гра вимагає доброї фізичної під-готовки; може тривати 5-7 годин. Чемпіонат союзу тоді відбувався упродовж місяця. А з віком швидкість реакції сповільнюється.
Співрозмовниця пригадала, як записувала хід і мала бланк з ним покласти у конверт, а натомість поклала в сумочку. Була впевнена, що бланк з записаним ходом є в конверті, а його там не виявилося, отож отримала поразку.
Була неодноразовою чем-піонкою союзу. Серед укра-їнок вона перша, хто мав такий титул.
У її колекції є й срібні і бронзові медалі. Грала за збірну союзу, а також і за збірну Укра-їни. У 1992 році були другими. Під час олімпіади на Філіппінах збірна України, до якої вона входила, вперше виступала як самостійна одиниця.
Під час гри мусить бути максимальна концентрація. Достатньо однієї неточності, аби втратити шанс на перемогу. Нерідко траплялися незручні суперники.
Сильною суперницею бу-ла, наприклад, Нона Гапріндашвілі.
Якщо зараз першість в шахах мають китайські шахістки, то тоді в числі найсильніших були грузинські шахістки.
Під час гри усі партії записуються; друкуються бюлетені. Якщо раніше велася картотека, то тепер це все легко зробити за допомогою ком-п’ютера; обрати ті позиції, які до душі.
Гра на шахівниці –по суті маленька війна, хто в нападі, а хто в захисті; можна нападати або відступати. Це дуже тонка грань. І відчувати її та координувати рухи деколи дово-диться на підсвідомому рівні.
До речі, одна з шахісток, яка втекла в Америку в часи союзу, працевлаштувалася у банк, який прийняв її на роботу, аби вона прораховувала ризики щодо надання кредитів тощо.
Навіть чоловік п. Літин-ської Володимир іноді їй каже: ти в усьому здатна бачити підводні камені, тобто знову ж таки, вона застерігає від ризиків у тих чи інших кроках і діях.
За шахівницею можна побачити характер тієї людини, яка грає: агресивність, стриманість, поміркованість, наполегливість, невпевненість… І цей перелік можна продовжувати.
Марта Літинська виходила на ринг не лише з жінками, а й з чоловіками. За її словами, у жінок можуть бути геніальні ходи і прості помилки. Гра триває більш нерівномірно, а в турнірах з чоловіками відчувала тиск з їхнього боку.
Висновок: хтось любить атакувати, інший навпаки – захищатися, а ще хтось – позиційно грає.
Як переживала перемоги? Була ейфорія; особливе від-чуття задоволення; прагнення до мети; внутрішнє бажання ще більше грати...
Перед кожним туром –на підготовку до партії йшло по чотири-п’ять годин на день.
- Якщо відверто, шахи – гра більш молодих, – говорить Марта Літинська.
Раніше не всі партії завершувались у визначений час. Були й такі, які відкладались і потім наступного дня догравались.
Зараз популярні не лише класичні шахи, а й швидкі (на кожну партію відводиться менше часу).
В одному з попередніх номерів газети йшлося про змагання з шахів – ІІ шаховий турнір у с. Ваньовичі, присвячений Всесвітньому дню ци-вільної оборони, у яких взяли участь 44 шахісти з різних куточків Львівщини та України – від юних дебютантів до дос-відчених майстрів. На їх відкриття було запрошено подружжя Літинських.
Змагання проходили один день. Гра могла тривати й 15 хвилин, а є ще бліц-гра –по 5 хвилин.
До них важче підготува-тися, передусім до дебюту суперника, – наголосила гросмейстерка.
Якщо суперники дуже сильні і змагання розраховане, наприклад, на 9 партій, то між партіями на підготовку може бути 5-10 хвилин. Зрозуміло, яка напруга і концентрація у тих, хто за шахівницею.
Їй вдалося у 2002 р. стати чемпіонкою світу серед сень-йорів.
Після 53 років провела ще два турніри і відмовилася від подальшої спортивної кар’єри. Зрештою, до цього часу досягнула найвищих спортивних висот.
Під час гри вона дистанціювалася від зовнішнього світу. Одного разу на змагання прийшов поспостерігати за мамою її шістнадцятирічний син. Після цього він їй сказав: ти кілька годин поспіль сиділа, не відходячи від шахівниці, і навіть не поворухнулася – такою високою була концентрація. За гру втрачала декілька кілограмів.
Рідна сестра п. Марти також грала в шахи, але не змогла досягнути такого професійного рівня, як вона.
Батько дуже захоплювався досягненнями старшої дочки. Коли проводжав Марту на чергові змагання, завжди їй казав: маєш програму мінімум і максимум. Вона майже завжди виконувала програму максимум.
Цей спорт був для неї особливою віддушиною у житті. У грі бачила справжність людей, як на рентгені. Тут не можна було збрехати; прикритись чимось. Це вищий рівень пізнання сутності людини; ти –поза часом.
Востаннє змагалася у 2004 році на першість світу серед сеньйорів. Посіла третє місце. А потім були лише товариські матчі.
Розуміючи, що життя різноманітне, почала торка-тися й інших його сторін, хай і простих, та цікавих.
Розповіла, що Василь Іванчук – чемпіон Європи 2025, якому вже 57 років, і досі продовжує грати на професійному рівні. Він настільки живе шахами, що, коли отримує незаслужений програш, деколи плаче. Ось така відданість спортивному покликанню, що стало для нього суттю життя.
Запитала, чи чемпіонка світу має своїх учнів? У 1980 р. вела у Львові шахову школу для здібних дівчаток. Допомагала молодим спортсменам, як консультантка, але, щоб вести від початку і до шахового Олімпу – ні. Вважає це великою відповідальністю, до того ж треба було їздити з вихованцями на всі змагання. А в неї сім’я – чоловік, дочка і син. Батьки чоловіка жили з ними, щоб простіше було з доглядом дітей, коли вибиралась на змагання.
З її слів, не обов’язково люди математичного складу розуму можуть грати у шахи, а й гуманітарії. І цьому є успішні приклади.
Також гросмейстерка сказала, що шахісти дуже забобонні. Якщо перед грою зустріли ту чи іншу людину і програли, то наступного разу зроблять все, щоб її уникнути; або були в певному одязі і здобули перемогу; обов’язково прийдуть у ньому й на наступні змагання…
Зараз Марта Іванівна раз в тиждень їздить у Львів, де зустрічається з однокурсниками, а їх залишилось п’ять, з університету третього віку; насоло-джується живим спілку-
ванням з однодумцями; займається вивченням англійської мови та інших дисциплін.
А щоденно живе сільськими буднями. Працює на городі – виростила з зерняток персики; шкодує про загиблі деревцята абрикосів...
Дякує Богові, що поряд чоловік.
Її мама померла на 102 році життя. Була до кінця жвавою і при тверезому розумі. Хотіли забрати її від сестри до себе в село, та отримала інсульт і через тиждень померла. Свого часу вона співпрацювала з УПА; розповсюджувала заборонену літературу, бофони УПА). Німці під час Другої світової війни посадили її в тюрму, а потім був концтабір, з якого її визволили американці. Мама – родом з Перемишля. Вона про все розповідала в деталях і всіх пам’ятала по прізвищах.
Внутрішньо і тепер Марта Літинська прив’язана до шахового спорту. Спосте-рігає за змаганнями, у яких беруть участь молоді люди, вже навіть не віку її дочки чи сина, а внучки. Подумки зичить їм перемог.
Марія ПУКІЙ.
