Tereny Cultural Agency

Tereny Cultural Agency Рости від коренів

Громадська організація, заснована 2025 року.
Сприяємо децентралізації культурних процесів в Україні.
Розвиваємо і підтримуємо культурні ініціативи в регіонах.

Як стати мандрівником у власній країні: тур письменників ПолтавщиноюУ вересні культурна аґенція «Терени» провела дводенн...
03/10/2026

Як стати мандрівником у власній країні: тур письменників Полтавщиною

У вересні культурна аґенція «Терени» провела дводенний тур письменника та письменниці Полтавщиною, що об'єднав серію зустрічей у бібліотеках, музеях та культурних осередках області. Поїздка стала нагодою поговорити про сучасну літературу й драматургію, культуру під час війни та про те, як змінюється наше сприйняття власної країни.

До подорожі долучилися учасниця Полтавської літературної резиденції «Крайнебо», драматургиня, сценаристка й режисерка Natalka Vorozhbyt та письменник, журналіст, мандрівник і військовослужбовець Maksym Bespalov. Разом вони відвідали Диканьку, Решетилівку, Опішню, Миргород та Гадяч.

Під час зустрічей зі слухачами говорили про те, як під час війни відкривати для себе Україну й ставати мандрівниками у власній країні. Також торкнулися теми потенціалу регіонів — їхньої культури, людей і локальних контекстів — та про те, як досвіди регіонів формують спільний український культурний простір. Окремо говорили про стійкість громад: де черпати ресурси, щоб працювати, як розвиватися та продовжувати створювати нове навіть у часи війни.

Першою зупинкою стала Диканька. Знайомство із селищем розпочалося з екскурсії від місцевої дієвиці, учасниці минулорічного воркшопу «Завʼязь», фахівчині з рекреаційного розвитку регіонального ландшафтного парку «Диканський» Катерини Онищенко. Учасник та учасниця туру мали нагоду побачити одну з найвідоміших архітектурних пам'яток селища — Свято-Миколаївську церкву, зведену 1797 року. Храм є пам'яткою архітектури національного значення та однією з важливих історичних споруд Диканьки.

Побували й біля Кочубеївських дубів — пам'ятки природи, що збереглася від колишньої дубової алеї, яка вела до садиби козацько-старшинського роду Кочубеїв, чия історія пов'язана з Диканькою. Сьогодні тут залишилося кілька вікових дерев, які є частиною історичного ландшафту селища.
Зустріч із читачами та читачками відбулася у Диканській публічній бібліотеці.

Наступною зупинкою стало старовинне козацьке містечко Опішне (Опішня), що є одним із найважливіших осередків українського гончарства. Тут Наталку та Максима туру зустріла «Опішнянська артіль» — підприємство з виготовлення кераміки та творчий простір, заснований у селі Малі Будища на Полтавщині. Знайомство з Опішним розпочалося з екскурсії, під час якої вдалося заглибитися у історію місцевої керамічної традиції та її майстрів.
Розмова ж відбулася у місцевому Туристично-інформаційному центрі з бібліотекою.

Перший день туру завершився зустріччю у Публічній бібліотеці імені Д. Гурамішвілі Миргородської міської ради. Миргородщина для Наталки Ворожбит посідає особливе місце, адже саме тут минуло її дитинство. Цей зв'язок із краєм продовжився й у її творчості: тут проходив знімальний процес другого повнометражного фільму режисерки «Демони».
Тож у Миргороді Наталку зустрічали особливо тепло — як землячку. Розмова швидко вийшла за межі запланованих питань: говорили про знімальний процес, місцеві локації та впізнавали серед персонажів і людей на екрані знайомих.

Другий день туру розпочався у Гадячі — колишній гетьманській столиці, батьківщині родини Драгоманових-Косачів, а також осередку традиційної гадяцької вишивки. Розмова з Наталкою та Максимом відбулася у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї.

Завершальною зупинкою туру стала Решетилівка — один із найвідоміших осередків традиційних народних ремесел в Україні. Місто відоме художнім ткацтвом, килимарством і вишивкою, зокрема технікою «білим по білому», що стала одним із впізнаваних символів решетилівської культурної спадщини.

Зустріч із читачами та читачками відбулася у Решетилівській міській бібліотеці. А після розмови на учасника та учасницю туру чекала екскурсія Всеукраїнським центром вишивки та килимарства, а також Решетилівським районним краєзнавчим музеєм.

Два дні, п'ять міст і селищ, десяток розмов із читачами — ця подорож Полтавщиною показала, наскільки різноманітним може бути один регіон — від гончарства й вишивки до літератури, кіно, локальної історії та живої роботи бібліотек і музеїв.
І, найголовніше, скільки в кожному регіоні дієвців, які щодня працюють із культурою, пам'яттю та власними громадами.

Ділимось з вами календарем подій на жовтень🍁Цього місяця зустрічаємося у Франкфурті, Києві та Полтаві.Реєстрації на поді...
02/10/2026

Ділимось з вами календарем подій на жовтень🍁

Цього місяця зустрічаємося у Франкфурті, Києві та Полтаві.

Реєстрації на події відкриємо зовсім скоро.

Сьогодні, 1 жовтня, ми відзначаємо важливий день для нашої країни — День захисників і захисниць України, а також День Ук...
01/10/2026

Сьогодні, 1 жовтня, ми відзначаємо важливий день для нашої країни — День захисників і захисниць України, а також День Українського козацтва, річницю створення УПА та свято Покрови.

Ми вдячні кожному та кожній, хто сьогодні зі зброєю в руках боронить нашу землю та наше майбутнє.

У цьому дописі розповідаємо про полтавців, які захищали нашу країну 100 років тому і виборювали її незалежність у складі УНР. Ті, хто творили Армію УНР — історії чотирьох військових діячів із Полтавщини:

🔸Василь Тютюнник
с. Єньки, Полтавщина
Командувач Дієвої Армії УНР, видатний полководець і блискучий стратег, співавтор плану Першого Зимового походу
Пройшов Першу світову війну як командир кінної розвідки. Восени 1917 року віддав наказ українізованим частинам кинути фронт і пробиватися до Києва на захист Центральної Ради. Очолив Армію УНР у найдраматичніший період, коли доводилося вести бої одночасно проти кількох ворогів. Був автором успішної «Проскурівської операції» (1919 рік), завдяки якій вдалося відбити у Червоної армії низку міст і врятувати українське військо. Опинившись у «трикутнику смерті», тяжко хворий на тиф, із температурою 40 градусів розробив легендарний план Першого Зимового походу — партизанського рейду тилами Білої та Червоної армій. Свої останні накази писав у гарячці, померши в грудні 1919 року від хвороби.

🔸Петро Дяченко
с. Березова Лука, Гадяцький район (нині Миргородський р-н)
Командир легендарного полку «Чорних запорожців» (Чорних шпильчаків), генерал-поручник УНР (на еміграції)
Очолював найефективніший і найстрашніший для ворогів кінний полк Армії УНР — «Чорних запорожців». Він відрізнявся чорною формою, кінськими хвостами на шапках і тим, що практично не брали полонених більшовиків. Петро Дяченко пройшов увесь Перший Зимовий похід, не програвши жодного ключового бою. На честь його підрозділу названо славетну 72-гу окрему механізовану бригаду імені Чорних Запорожців.

🔸Антін Кущинський
м. Лохвиця (нині Миргородський р-н)
Підполковник Армії УНР, громадсько-політичний діяч, редактор журналу «Українське козацтво» (США)
Пройшов шлях від командира розвідки у Першій світовій війні до підполковника Армії УНР. Очолював Кременчуцьку «летючу сотню» Вільного козацтва, а в 1939 році командував Гуцульським кошем Карпатської Січі у боях з угорськими військами. Входив до Вищого проводу гетьманського руху. Потрапив у полон, звідки був звільнений завдяки особистому клопотанню Павла Скоропадського. Згодом в еміграції став одним з ініціаторів відновлення Українського Вільного козацтва у США.

🔸Михайло Крат
м. Гадяч, Полтавщина
Генерал-хорунжий Армії УНР, командир 8-го Чорноморського полку, начальник штабу Запорізької дивізії під час Першого Зимового походу
Ветеран Першої світової війни. Пройшов важкі бої у Східній Пруссії, брав участь у Лодзькій битві та Брусиловському прориві, зазнавши кількох серйозних поранень. У добу УНР очолював 8-й Чорноморський полк. На його чолі здобув блискучу перемогу на Поділлі: вщент розгромив денікінський полк і захопив у полон 600 ворожих вояків. Також був начальником штабу Запорізької дивізії під час Першого Зимового походу. У Другій світовій війні командував 1-ю дивізією УНА. Після здачі в полон британцям перебував у таборі в Італії, де організував для полонених гімназію, театр, хор та спортивний клуб. В еміграції у США видав ґрунтовну історію 3-ї Залізної дивізії УНР.

Слава Україні!

Вакансія для тих, хто цінує демократичні цінності і любить організовувати фестивалі!Культурна аґенція «Терени» та Інстит...
30/09/2026

Вакансія для тих, хто цінує демократичні цінності і любить організовувати фестивалі!

Культурна аґенція «Терени» та Інститут документування і взаємодії INDEX шукають координатора / координаторку Фестивалю демократії «Ґанок».

У серпні команди двох інституцій провели перший фестиваль у Полтаві і нині вже активно готують наступний, який відбудеться влітку 2027 року.

Ми шукаємо культурного менеджера / менеджерку, який / яка має досвід організації і координації великих культурних і правозахисних подій національного та міжнародного масштабу; вболіває за створення нових майданчиків для діалогу всередині нашого суспільства і прагне, щоб великі культурні заходи відбувалися не лише у великих містах.

Розповідаємо детальніше, кого ми шукаємо.
ГОЛОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ
✅Участь у розробці стратегії фестивалю.
✅Формування команди фестивалю та координація її роботи.
✅Залученість у підготовку програми та роботу програмного комітету фестивалю.
✅Побудова та загальна координація процесів, планів та цілей у межах фестивалю.
✅Організація та координація зустрічей з організаторами, командою, партнерами і підрядниками.
✅Участь у формуванні бюджету та контроль його виконання.
✅Підготовка договорів та меморандумів у межах фестивалю.
✅Участь у фандрейзингу, підготовці ґрантових заявок та звітів.
✅Взаємодія з партнерами та донорами.
✅Представлення фестивалю на подіях в Україні і за кордоном.

НАШІ ОЧІКУВАННЯ ВІД КАНДИДАТА / -КИ:
🔸Досвід координації / кураторства культурних проєктів від 5 років.
🔸Розуміння роботи громадських неприбуткових організацій.
🔸Знання культурного / правозахисного контексту в Україні.
🔸Досвід роботи з командами.
🔸Володіння інструментами проєктного менеджменту та побудови процесів великих проєктів.
🔸Досвід підготовки ґрантових заявок та звітів.
🔸Комунікативність та лідерські навички.
🔸Готовність до відряджень у межах України.
🔸Англійська мова не нижче рівня C1.

✅Робота part-time, віддалено
✅Проєктний цикл фестивалю: жовтень 2026 – липень 2027
✅Пріоритетне місто проживання: Київ, Львів, Полтава

❗️Дедлайн подачі: 15 жовтня 2026
📎Подати аплікаційну форму можна за посиланням у коментарях.

Майстриня, чий килим прикрашає штаб-квартиру ООН: історія Надії БабенкоСьогодні виповнюється 100 років від дня народженн...
30/09/2026

Майстриня, чий килим прикрашає штаб-квартиру ООН: історія Надії Бабенко

Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Надії Бабенко — геніальної художниці, яка все своє життя присвятила традиційному полтавському двосторонньому килиму. За роки творчості вона створила близько 25 монументальних шедеврів.

У цьому дописі розповідаємо більше 👇

Надія Бабенко — видатна українська килимарка. Мистецтвознавці називають її «деміургом сучасного килимарства та вишивання». Заслужена майстриня народної творчості, лауреатка Національної премії ім. Т.Г. Шевченка. Сама ж вона якось скромно казала: "Якби усі мої килими підряд порозстелять, здається, пів України прибрала б..."

Надія народилася 30 вересня 1926 р. на Чернігівщині в родині вчителів. У роки Другої світової війни вступила до Кролевецького технікуму художніх промислів, бо, за її словами, "на малювання-вишивання потягнуло, ткать килими захотілось". Згодом переїхала до Решетилівки, де пройшла шлях від інструкторки у школі майстрів до головної художниці фабрики.

Надія Несторівна стала великою інтерпретаторкою традиційного полтавського двостороннього килима. Справжнім тріумфом став її килим «Дерево життя» розміром 3 на 4 метри. У 1969 році його було подаровано від України для Блакитної зали Штаб-квартири ООН у Нью-Йорку.

За своє життя майстриня створила близько 25 унікальних монументальних робіт. Однією з наймасштабніших став розкішний 33-метровий килим під назвою «Малиновий цвіт». Цей велетенський шедевр був створений спеціально для оздоблення інтер'єру столичного готелю «Либідь» у Києві.

Згодом Надія Бабенко вирішила повернутися до викладацької діяльності. Вона працювала у Решетилівському ПТУ інструктором та майстром виробничого навчання. У ті часи тут навчалося від 400 до 500 учнів. У різні роки в неї переймали майстерність такі відомі українські килимарі, як Євген Пілюгін, Віктор Фурман, Василь Деркач, Юрій Самойленко та інші.

Видатна художниця відійшла у засвіти 26 грудня 2009 року. Її пам'ять гідно вшанована у Решетилівці: вулиця, на якій жила майстриня, носить її ім'я. На фасаді Решетилівського художнього професійного ліцею, де вона тривалий час працювала, та на її будинку встановлені меморіальні дошки. Роботи Надії Бабенко продовжують жити — вони представлені у «Краєзнавчому музеї Решетилівської міської ради Полтавської області» та багатьох колекційних збірках.

28/09/2026

Цього року письменникові Григору Тютюннику виповнилося б 95 років...

Ви вже знаєте, що це — одна з чільних культурних постатей нашої аґенції. Назви його творів стали назвами наших проєктів, а окрім того, ми заснували премію «Григір» за найкращу українську книжку короткої прози, яку будемо вперше вручати в Полтаві 5 грудня — в день народження Григора Тютюнника.

А ще нещодавно «Терени» ініціювали для невеликого письменницько-журналістського кола мандрівку в рідні полтавські села Григора Тютюнника — Шилівку та Верхню Мануйлівку. Більше дізнатися про Григора і його рідні ландшафти вирушили журналістка Мирослава Барчук Мирослава Барчук, письменниці Галина КРУК, Rybka Olena, Ольга Ольхова та голова аґенції «Терени» Тетяна Терен.

Шилівка — рідне село Григора у Зіньківському районі на Полтавщині. Тут до сьогодні збереглися хата його матері Ганни Тютюнник і стара школа, до якої ходили і Григір, і його старший брат Григорій Тютюнник. У сучасній школі вже багато років діє Музей братів Тютюнників. Цю поїздку запам'ятаємо смаком дикого винограду на подвір'ї Ганни Тютюнник, осінніх яблук у шкільному садку і шелестом старих сосен біля цвинтаря, де поховані матері Григорія і Григора Тютюнників. Велика вдячність учителькам Марині Заставській та Зінаїді Вербич, що самовіддано зберігають пам'ять про письменників у Шилівці.

До Верхньої Мануйлівки від Шилівки — майже дві години автівкою. Нині це частина Козельщинської селищної громади. Це рідне село Людмили Тютюнник, дружини Григора. Сам письменник сюди приїздив майже щоліта і написав тут чимало своїх найвідоміших новел. По смерті дружини на її прохання обійстям у Мануйлівці опікується вчителька української мови Ніна Данько. Десять років тому вона створила Музей Григора Тютюнника. Нині тут зберігаються його рукописи, світлини, книжки, улюблені Григорові вудки. Відвідувачі можуть потрапити і в майже не змінений Зелений кабінет у коморі — по-полтавському погрібнику, — де любив працювати письменник.

Мандрівка в рідні місця улюблених авторів і митців може подарувати багато важливих знахідок і відкриттів, тож кличемо і вас відкривати важливі для нашої культури місця Полтавщини.

Дякуємо старості Шилівської сільської ради Вірі Кімлик та Сергію й Олені Сушкам за гостинність і допомогу в організації нашої літературної подорожі 🩶

Чому Григір Тютюнник був у тіні й поза межами літературних середовищ?Абсолютний несоцреаліст у добу соцреалізму. Шістдес...
24/09/2026

Чому Григір Тютюнник був у тіні й поза межами літературних середовищ?

Абсолютний несоцреаліст у добу соцреалізму. Шістдесятник, що не мав стосунку до середовища шістдесятників і дисидентів. Майстер короткої прози. Письменник, який дебютував у затінку свого знаменитого брата.

▪️Ким був Григір Тютюнник?

Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 року, тобто незадовго до початку Голодомору.

«У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник, помер — ще й не сивий був і зуби мав до одного міцні (я й досі не знаю, де його могила), а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав…», — пише Григір у своїй автобіографії.

Тема голоду та їжі буде не раз виринати в творчості письменника і стане ледь не однією з провідних.

▪️Харків і Донбас в житті Григора

Роки молодості Григора пов’язані з Харковом і Донбасом. Пройшовши воєнну службу, майбутній письменник подається до Харкова здобувати вищу освіту на відділенні російської філології.

Шлях україномовної дитини до російської філології був типовим для його часу процесом перелаштування свідомості. Під час навчання, у 1959 році, він одружується з філологинею Людмилою, яка також походила з Полтавщини, із села Мануйлівка.

▪️У братовій тіні

За життя Григір перебував у затінку старшого брата. Григорій був старшим на десятиліття і вже знаним письменником, коли Григір дебютував, якось, на початку свого творчого шляху, отримавши згоду на друк оповідання, його радість затьмарили однокурсники, натякнувши, що журнал міг переплутати його з братом.

▪️«Дитячий письменник»

Протягом життя Григора часто подаватимуть як дитячого письменника. У цьому є певна рація: поява його текстів на сторінках журналу «Малятко» наприкінці 1960-х і в 1970-ті роки іноді зрівнюється з кількістю публікацій у дорослій пресі. Проте назвати всі тексти Григора дитячими — перебільшення. У багатьох його творах проступають моторошні елементи — нагнітання, жорстокість, досить страшні розв’язки.

Новели Григора — це постійно історії людей покалічених — фізично і душевно, покинутих або тих, всередині кого тільки зав’язується трагедія. Навіть красиві любовні історії «Зав’язі» та «Холодної м’яти» несуть у собі зародки катастрофи. Дід у «Зав’язі» попереджає героя, що його обраниця може стати його вироком, і сама поведінка коханої героя підводить нас до думки про таку можливість. Дід попереджає:

— Ото як женишся на тій прояві, то кислички тобі, внуче, не тільки снитимуться, а ще й привидяться. …бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!

Одна з вагомих тем у творах Тютюнника — розрив із сільським життям і трагічність пристосування до міського ритму. У «Дні моєму суботньому» герой сам себе називає постаттю, яка вже не належить селу й відчуває себе там чужою, але водночас залишатиметься чужою і в місті. Це постать, що застигає посередині.

З листів Тютюнника ми бачимо, що його непокоїло багато різних речей: його письмо проходило через болісні для автора правки й коментарі, грошей було обмаль; час від часу він висловлювався, що йому взагалі варто було б піти з письменництва. Йому було некомфортно в Києві, де він жив. У сфері, в якій він працював.

«Знаєш, я інколи втрачаю, не бачу, як сліпий білого дня, сенсу літературної писанини. Кому воно? Навіщо? Кого ми пом’якшуємо, братаємо на землі, закохуємо, вилюднюємо»

Григір позбавив себе життя 6 березня 1980 року залишивши разом з вічною загадкою любові вічну загадку свого трагічного відходу.

Повний текст можна знайти на сайті Читомо 👉 Григір Тютюнник — у тіні й поза межами літературних середовищ

Авторка тексту — літературна критикиня Tetiana Petrenko.

🤝 Цей допис підготовлено культурною аґенцією Tereny Cultural Agency спільно з Читомо в межах премії «Григір» за найкращу книжку короткої прози.

Премія «Григір» у 2026 році реалізовується за підтримки Razom for Ukraine
та Фундація Множина.

Стратегії, партнерства та розвиток культурних проєктів:Декілька важливих тез з лекцій воркшопу «Зав’язь» 2026Культурний ...
23/09/2026

Стратегії, партнерства та розвиток культурних проєктів:
Декілька важливих тез з лекцій воркшопу «Зав’язь» 2026

Культурний менеджмент — це завжди про баланс між великими візіями та щоденними викликами.

На цьогорічному воркшопі «Зав’язь» ми говорили про складне, системне, але життєво необхідне для наших інституцій. Як державні стратегії можуть працювати на маленьку громаду, а не лишатися документом у шухляді? Де і як шукати партнерів, з якими збігаються цінності? І головне — як локальній ініціативі вирости у справжню точку тяжіння та мати довгостроковий вплив?

У дописі зібрали ключові тези з лекцій спікерок: Галини Григоренко, Вероніки Селеги та Елли Яцути.

🔸Стратегічні державні документи і локальний контекст

У межах воркшопу ми розбирали, як глобальні державні плани та стратегії впливають на щоденну роботу культурних інституцій на місцях.

Спікерка: Galyna Grygorenko — експертка зі стратегії та менеджменту у сфері культури , керівниця програми «Культура» Фундації Множина

▪️Стратегія — це аргумент для донорів

Стратегія розвитку культури потрібна громадам як доказова база. Узгодження локальних проєктів із державними цілями підвищує шанси на отримання фінансування від влади та міжнародних партнерів.

▪️Громада має «увласнити» заклад культури
Складно зберегти інституцію, якщо вона існує лише для звітності. Заклад культури виживає тоді, коли місцеві мешканці бачать у ньому власну цінність і готові інвестувати в нього свій час та ресурси.

🔸Побудова партнерств у культурних проєктах
Під час лекції ми розбирали покроково: як правильно оцінювати свій проєкт, як знаходити релевантних партнерів, а також нативно інтегрувати їх у культурні колаборації.

Спікерка: Вероніка Селега — культурна менеджерка, керівниця комунікацій компанії UFORCE

▪️Проєкт має вирішувати проблему або запит
Перш ніж іти до партнерів, потрібно чітко розуміти свою аудиторію. Відстежуйте суспільні тренди та пропонуйте ідеї, які мають реальну соціальну значущість.
▪️Органічна присутність партнера
Інтеграція партнера має підсилювати, а не руйнувати концепцію проєкту. Це не просто логотип на банері, а нативне вплетення продукту чи сервісу в логіку та естетику культурної діяльності.
▪️Партнерство — це двостороння відповідальність
Успішна співпраця передбачає спільний пошук ідей для інтеграції, а не формат односторонніх вимог чи перекладання відповідальності. Якщо комунікація від самого початку позбавлена взаємоповаги, викликає дискомфорт та не збігається ціннісно, краще сфокусуватися на пошуку більш релевантних співпраць.

🔸Від проєкту до інституції: як культурна ініціатива стає точкою тяжіння для громади

Під час лекції ми розібрали, як ініціатива може еволюціонувати від волонтерського формату без бюджету до міжнародного фестивалю та впливати на розбудову сталої культурної екосистеми цілого міста.

Спікерка: Ella Yatsuta — культурна менеджерка, керівниця платформи Платформа «Алгоритм дій» І Algorytm NGO, засновниця Літературної платформи Фронтера / Frontera

▪️Шукайте нові сенси під час криз
Якщо ваш проєкт втратив актуальність, не бійтеся взяти паузу. Можливо після появи нових сенсів та цілей проєкт лише виграє — наприклад, стане інструментом культурної дипломатії та розбудови зв'язків України зі світом.
▪️Мисліть не подіями, а екосистемою
Фестиваль не повинен існувати лише заради фестивалю. Залучайте до співпраці заклади, впроваджуйте безбар'єрність у просторах та робіть так, щоб ваша ініціатива органічно проникала в життя всього міста і змінювала його на краще.

Повні версії лекцій ви можете переглянути на YouTube-каналі культурної аґенції «Терени». Вже є у вільному доступі лекція від Галини Григоренко, наступні відео з’являться протягом кількох тижнів. Підпишіться на YouTube-канал, щоб не пропустити!

Воркшоп для дієвців та дієвиць культури «Зав’язь» у 2026 році відбувався за підтримки Міжнародний фонд "Відродження".

У затишному дворику літературно-меморіального музею Панаса Мирного в Полтаві, в теплій атмосфері при вуличних ліхтарях і...
21/09/2026

У затишному дворику літературно-меморіального музею Панаса Мирного в Полтаві, в теплій атмосфері при вуличних ліхтарях і під звуки гітари, відбувся поетичний вечір просто неба.

«Терени» зібрали близько 80 слухачів та слухачок, які завітали, аби послухати поетів та поеток із Полтавщини і не тільки: Halyna Kruk , Ольга Ольхова, Ivan Senin, Rybka Olena, Олександр Строй, Євгеній Володченко, Діна Чмуж.

Проте лунали не тільки їхні вірші. Того вечора також звучала поезія Миколи Леоновича — полтавця, військовослужбовця, якому нещодавно виповнилось 45 років і який вважається зниклим безвісти.

Ми вдячні Музей Панаса Мирного за затишний простір, поетам і поеткам — за те, що стали частиною цього натхненного вечора, та всім, хто долучився, і розділив читання про важливе разом з нами 🩶

Сьогодні 45 років виповнюється поету, ілюстратору, книжковому дизайнеру та військовослужбовцю Миколі Леоновичу.У цьому д...
19/09/2026

Сьогодні 45 років виповнюється поету, ілюстратору, книжковому дизайнеру та військовослужбовцю Миколі Леоновичу.

У цьому дописі ділимося доробком його життя 👇

Микола Леонович народився і жив у Полтаві. Його талант виразно проявився у книжковій сфері — він писав чудові поезії і творив непересічні візуали. «Я хочу, щоб її (книгу) розуміли навіть ті, хто не знає мови. Вона має бути зрозумілою як об'єкт», — вважав Леонович.

У 2003 році Микола став одним із переможців літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і вже наступного року у видавництві з’явилася друком дебютна збірка «Агон». Його вірші та есеї також було опубліковано в альманахах і антологіях «Дві тонни» (2007), «ЛітПошта» (2009), «Аморалка» (2010), «Соломонова Червона Зірка» (2011), «ЗНАК : Альманах молодої української літератури» (2013), «Антологія молодої української поезії ІІІ тисячоліття» (2018), «Так ніхто не кохав» (2024), «Фронтмени» (2024).

Найновіша книжка Леоновича «Повільна людина» вийшла у 2024 році у видавництві «Смолоскип» — уже після того, як він зник безвісти на фронті. Збірка потрапила до переліку найкращих українських книжок 2024 року за версією Українського ПЕН.

Як дизайнер він працював із чільними українськими видавництвами, Українським науковим інститутом Гарвардського університету (HURI). Проєкти Леоновича неодноразово відзначали на конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» у межах «Книжкового Арсеналу», а в 2019–2020 роках він сам увійшов до складу журі цього конкурсу.

Із 27 квітня 2023 року Микола Леонович вважається зниклим безвісти. Звʼязок з ним зник під час бойового завдання поблизу Авдіївки.

Ми чекаємо на його повернення, як і на нові твори та ілюстрації 🤍🫂

Марина Александрович
Mykola Leonovych

Address

Poltava

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Tereny Cultural Agency posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share