21/09/2024
"Як дістали ці волонтери!!
Все просять і просять...Ніяк не нажруться."
"Не треба про війну...Життя прекрасне..."
Ти ходиш на роботу, зустрічаєшся з друзями, скаржишся, що війна дістала... Під бутилочку водочки в барі горлаєш пісню: "Ой у лузі червона калина похилилася"....На свята одягаєш вишиванку і в соцмережах така гарна з постом, як ти любиш Україну... І не треба про війну, втомилася та і вже не актуально....
І є інше життя:
Ти постійно на телефоні...
Ти живеш від дзвінка до дзвінка.
Збираєш, фасуєш, відправляєш...Ти не бачиш родину, ти починаєш ненавидіти людей...
Кожного разу, ти говориш, що це в останнє... Що вже не має сил.. Все, межа...
А потім бачиш очі хлопців, які отримали допомогу. Сумні, заморені, але щасливі, бо нарешті отримали, що їх почули, що про них не забули... А при зустрічі вони обіймають тебе так, як стару знайому, дякують.... А ти не знаєш, що казати і просто:
- Бережіть себе...
А ще шпиталь...Ти бачиш хлопців, які здолали саму смерть...Які вийшли з пекла, в кожного своя історія... І ти провозиш їм саме просте: постіль, нові штани, труси, миючі і багато багато смаколиків... А вони радіють, мов діти, бо про них пам'ятають.. А ти не знаєш, що говорити і просто:
- Бережіть себе..
А ще ти збираєш потребу хлопцям на 0. Ось вже все зібрали!!!! А вже не потрібно...Бо вони не повернулись з позицій... Не повернулись ті, хто стали для тебе рідними...А ти не знаєш, що робити і просто плачеш....
А потім телефонний дзвінок від мами бійця, якого вже не має... Просто твій номер останій в телефоні з ким він розмовляв... І вона говорить, говорить, ти не можеш розібрати слів... Бо горе наскільке сильне... Що ти не чуєш мови.... А ти не знаєш, що казати....
А потім телефонують рідні хлопчини, який вже 23 дні не виходить на зв'язок, а вони не мають ніякої інформації, крім номера військової частини. І вони просять допомогти дізнатись хоч щось...
І ти заспокоюєш їх, хоча сама вже все розумієш...
А ще людська байдужість...
А ще список потреб, який більшає і більшає...
А ти не знаєш, що закривати в першу чергу.. Бо всі свої, бо всі рідні....
Ти витираєш сльози і йдеш збирати, фасувати, відправляти....
Сука - війна, я ненавиджу тебе!!!
Автор: Мирослава Сидоренко
