27/04/2026
Шана та подяка колегам за висвітлення історії становлення Асоціації напередодні 35-річчя з початку її заснування!
Шановні наші читачі!
Для тих, хто цікавиться історією створення громадських Асоціацій євреїв колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів, ми вирішили опублікувати цикл статей, присвячених цій темі. У цьому циклі ми розповімо про перший (установчий) з'їзд колишніх в'язнів гетто та нацистських концтаборів, який відбувся в Одесі у 1991 році, про створення Одеської Асоціації колишніх в'язнів, та про тих людей, які брали активну участь у цих подіях. Часу з того часу вибігло дуже багато, і тому всі географічні назви країн, міст та інші топоніми наведені так, як вони були на той час.
I. Передс'їздівська ситуація
У Радянському Союзі довгі роки, до "Перебудови", ті небагато євреїв, які вижили в Голокості, змушені були мовчати про свою долю та долю свого загиблого народу.
На звільнених Червоною Армією, окупованих німецькими військами територіях залишилися одиниці євреїв, що врятувалися. У братських могилах лежали численні жертви нацистського геноциду. Не було жодних пам'яток: зарослі пустирі, рови та безіменні поховання. І так всюди, поблизу кожного міста, містечка чи приміського лісу. Усі колишні окуповані території стали великим єврейським цвинтарем... Євреї були знищені та загинули від рук німецьких нацистів та їхніх підручних. Вони були беззахисними і перебували в повній ізоляції від зовнішнього світу.
Євреї, що випадково вціліли, нечисленні. Врятуватися їм допомогла неймовірна жага до життя. Своїм порятунком вони завдячують Праведникам Народів Світу – мужнім, благородним людям, які не пройшли повз єврейське лихо. Ризикуючи власним життям та життям своїх близьких, ці люди рятували євреїв у момент страшного періоду, що випав на долю єврейського народу. Праведників Народів Миру по всій землі налічується небагато, а загиблих євреїв понад шість мільйонів. Сьогодні Світ знає імена багатьох Праведників і пам'ятає про подвиг кожного, бо як сказано: "Людина, яка врятувала одне життя, врятувала все людство..."
Ті, що зазнали фізичних страждань і сильне емоційне потрясіння, втратили рідних, друзів і близьких, колишні в'язні нацизму за радянських часів ніколи разом не збиралися, боляче було бродити старі рани, – принижені й ображені, не хотіли дивитися в очі один одному, та й влада не дозволяла.
З початком "перебудови" самосвідомість радянських євреїв змінилося. Кожен із в'язнів, що залишилися живими, гетто став вважати своїм обов'язком розповісти не лише своїм дітям і онукам, а й Світу: про загиблих рідних, близьких, історію свого порятунку. Ці люди були безпосередніми свідками Голокосту і нічого не забули. Вони розуміли, що є зберігачами унікальної інформації та справжніми носіями історичної правди. Відроджена самосвідомість підказувала, що Світ повинен знати і пам'ятати, що сталося з нашим народом. Тепер свідчення того, хто вижив, стало дуже важливим і цінним. У кожному оповіданні врятованого, "як у краплі води" відбивалася вся трагедія Голокосту.
Перебування в тривалій стресовій ситуації, постійний страх, голод, втрата рідних – все це разом відклало свій відбиток на характер і здоров'я кожного. Але пережите не зламало їх, ті, що вижили під час Голокосту, загартувалися, залишилися людьми і зберегли найкращі людські якості: порядність, надійність, активність, відповідальність, оптимізм, доброту, і бажання допомогти своєму товаришу за долею.
Майже у всіх, хто вижив, згодом була важка доля, у дітей нелегке сирітське життя, без батьківської ласки та підтримки. Загиблі батьки, рідні, товариші по нещастю хотіли, щоб ті, що залишилися в живих, були щасливі, гідно прожили життя і розповіли... А гідно прожити – цей заповіт намагалися виконати. Подолали важкі повоєнні десятиліття, важко працювали, навчалися, домоглися становлення, утворили сім'ї, виховали дітей у дусі любові до свого народу. Багато хто з колишніх в'язнів стали великими фахівцями, вченими і втішно, що їхні діти та онуки теж пішли шляхом потягу до знань та освіти. І сьогодні, де б ці люди не знаходилися – вони намагаються посідати гідне місце у суспільстві. У той же час після пережитого дуже багатьом була потрібна психологічна, моральна і матеріальна підтримка. Для цього необхідно було створити організацію, яка могла б відстоювати інтереси в'язнів нацизму, що залишилися живими, надавати їм необхідний правовий захист, медичну та гуманітарну допомогу.
Найчастіше вони перебували під «дахом» місцевих товариств єврейської культури або синагог, які нещодавно набули статусу легітимних організацій. Як правило, місцеві Асоціації колишніх в'язнів були організаційно слабкими, кожна з місцевих організацій зверталася до різних державних та іноземних установ з листами та проханнями, складеними неписьменно за формою та за змістом. Рух людей, які пережили Голокост, вимагав організаційного об'єднання та централізації.
(За матеріалами Давида Таубкіна та Інтернету).
Уважаемые наши читатели!
Для тех, кто интересуется историей создания общественных Ассоциаций евреев бывших узников гетто и нацистских концлагерей, мы решили опубликовать цикл статей, посвященной этой теме. В этом цикле мы расскажем о первом (учредительном) съезде бывших узников гетто и нацистских концлагерей, который состоялся в Одессе в 1991 году, о создании Одесской Ассоциации бывших узников, и о тех людях, которые принимали деятельное участие в этих событиях. Времени с той поры утекло очень много, и поэтому все географические названия стран, городов и другие топонимы приведены так, как они были на то время.
I. Предсъездовская ситуация
В Советском Союзе долгие годы, до "Перестройки", те немногие евреи, которые выжили в Холокосте, вынуждены были молчать о своей судьбе и судьбе своего погибшего народа.
На освобожденных Красной Армией, оккупированных немецкими войсками территориях остались единицы спасшихся евреев. В братских могилах покоились бесчисленные жертвы нацистского геноцида. Не было никаких памятников: заросшие пустыри, рвы и безымянные погребения. И так повсюду, вблизи каждого города, местечка или в пригородном лесу. Все бывшие оккупированные территории стали большим еврейским кладбищем... Евреи были уничтожены и погибли от рук немецких нацистов и их подручных. Они были беззащитны и находились в полной изоляции от внешнего мира.
Случайно уцелевшие евреи малочисленны. Спастись им помогла неимоверная жажда жизни. Своим спасением они обязаны Праведникам Народов Мира – мужественным, благородным людям, которые не прошли мимо еврейской беды. Рискуя собственной жизнью и жизнью своих близких, эти люди спасали евреев в момент страшного периода, выпавшего на долю еврейского народа. Праведников Народов Мира на всей земле насчитывается немного, а погибших евреев более шести миллионов. Сегодня Мир знает имена многих Праведников и помнит о подвиге каждого, ибо как сказано: "Человек, спасший одну жизнь, спас всё человечество..."
Испытавшие физические страдания и сильнейшее эмоциональное потрясение, потерявшие родных, друзей и близких, бывшие узники нацизма в советское время никогда вместе не собирались, больно было бередить старые раны, – униженные и оскорблённые, не хотели смотреть в глаза друг другу, да и власти не позволяли.
С началом "Перестройки" самосознание советских евреев изменилось. Каждый из оставшихся в живых узников гетто стал считать своим долгом рассказать не только своим детям и внукам, но и Миру: о погибших родных, близких, историю своего спасения. Эти люди были непосредственными свидетелями Холокоста и ничего не забыли. Они понимали, что являются хранителями уникальной информации и подлинными носителями исторической правды. Возрождённое самосознание подсказывало, что Мир должен знать и помнить, что произошло с нашим народом. Теперь свидетельство выжившего стало очень важно и ценно. В каждом рассказе спасённого, "как в капле воды" отражалась вся трагедия Холокоста.
Пребывание в длительной стрессовой ситуации, постоянный страх, голод, потеря родных – всё это в совокупности отложило свой отпечаток на характер и здоровье каждого. Но пережитое не сломило их, выжившие во время Холокоста закалились, остались людьми и сохранили лучшие человеческие качества: порядочность, надёжность, активность, ответственность, оптимизм, доброту, и желание помочь своему товарищу по судьбе.
Почти у всех выживших впоследствии была трудная судьба, у детей нелёгкая сиротская жизнь, без родительской ласки и поддержки. Погибшие родители, родные, товарищи по несчастью хотели, чтобы оставшиеся в живых были счастливы, достойно прожили жизнь и рассказали... А достойно прожить – этот завет спасшиеся старались выполнить. Преодолели трудные послевоенные десятилетия, тяжело работали, учились, добились становления, образовали семьи, воспитали детей в духе любви к своему народу. Многие из бывших узников стали крупными специалистами, учеными и отрадно, что их дети и внуки тоже пошли по пути тяги к знаниям и образованию. И сегодня, где бы эти люди ни находились – они стараются занимать достойное место в обществе. В то же, время после пережитого, очень многим требовалась психологическая, моральная и материальная поддержка. Для этого необходимо было создать организацию, которая могла бы отстаивать интересы оставшихся в живых узников нацизма, оказывать им необходимую правовую защиту, медицинскую и гуманитарную помощь.
Чаще всего они находились под «крышей» местных обществ еврейской культуры либо синагог, недавно получивших статус легитимных организаций. Как правило, местные Ассоциации бывших узников были организационно слабы, каждая из местных организаций обращалась в различные государственные и иностранные учреждения с письмами и просьбами, составленными неграмотно по форме и по содержанию. Движение людей, переживших Холокост, требовало организационного объединения и централизации.
(По материалам Давида Таубкина и Интернета).
