07/08/2026
Після завершення служби можливість безперешкодно пересуватися стає важливим складником життя ветеранів. Для частини з них мобільність може бути ускладнена, зокрема в разі інвалідності або захворювань.
Доступність громадського транспорту і транспортних маршрутів, спроможність придбати та користуватися власним авто без фізичних і матеріальних бар’єрів безпосередньо впливають на здатність ветеранів бути активними, отримувати необхідні їм послуги, підтримувати соціальні зв’язки та зберігати незалежність.
У нашій концепції ветеранської політики ми присвятили окремий блок питанню мобільності – як фізичної, так і просторової. Напрацюваннями ділимося нижче.
▪️Громадський транспорт. Безбар'єрність.
Транспорт часто не пристосований до потреб маломобільних груп, зокрема людей у кріслах колісних або людей з порушеннями зору й слуху. На великих транспортних вузлах і зупинках ситуація так само складна:
- Автовокзали: належно обладнані лише 23,5%, частково безбар'єрні — 45,4%, а бар'єрні (тобто не пристосовані) — 31,2%.
- Залізничні вокзали: належно обладнані 18,3%, частково безбар'єрні — 50,2%, бар'єрні — 31,5%.
- Зупинки громадського транспорту: належно обладнані 27,5%, частково безбар'єрні — 33,4%, бар'єрні — 39,1%.
- Пішохідні шляхи до зупинок: належно обладнані 24,8%, частково безбар'єрні — 35,5%, бар'єрні — 39,7%.
* Це результати моніторингу за ступенем безбар’єрності об’єктів фізичного оточення і послуг для осіб з інвалідністю за 2024 рік.
▪️Які ще є бар’єри?
- Фізична недоступність. Відсутність пандусів та понижених бордюрів унеможливлює користування транспортом для людей у кріслах колісних та осіб із порушеннями мобільності.
- Брак офлайн-інформації. Розклади й маршрути потрібні не лише в інтернеті, а й на зупинках.
- Неінклюзивні сповіщення. Оголошення в публічному просторі рідко адаптовують під потреби людей із порушеннями зору чи слуху.
▪️Громадський транспорт. Фінансова доступність
Зокрема, місцевий транспорт (міський та приміський) зараз фінансується з місцевих бюджетів, де через брак коштів перевізники інколи обмежують пільгові місця або відмовляють ветеранам у безоплатному проїзді.
Тому в громадах слід розвивати альтернативні механізми мобільності (наприклад, надавати допомогу з адаптацією особистого авто).
▪️Персональна мобільність. Пропонуємо компенсовувати розмитнення автівки для ветеранів з інвалідністю у будь-який момент після завершення служби.
Власне авто дає змогу адаптувати маршрути під індивідуальні потреби тим, для кого транспортна інфраструктура фізично недоступна. Саме тому один з економічно доступних варіантів — купівля вживаного авто з-за кордону.
▪️Запровадити механізм адаптації індивідуальних авто
або компенсації на це.
Наразі в Україні немає єдиних технічних стандартів для ефективного переобладнання авто під різні типи фізичних особливостей.
Через це модифікації відбуваються несистемно, іноді в приватних майстернях без належної сертифікації. Це створює ризики як для ветеранів, так і інших учасників дорожнього руху.
▪️Продовжувати надавати пільгові умови на навчання в автошколі.
У 2024-ому ініціатива “Без бар’єрів” Першої леді України запустила проєкт “Автошколи для осіб з інвалідністю”, у межах якого ветерани з інвалідністю можуть безоплатно навчитись керувати автомобілем.
Станом на 2025 рік проєкт реалізується в 7 областях України – ми ж пропонуємо збільшити його географічне охоплення.
▪️Надавати пріоритет у черзі та безоплатний талон на водійський іспит для ветеранів з інвалідністю.
Пропонуємо це на тлі того, що в багатьох регіонах України, особливо сільських, є обмежена кількість сервісних центрів МВС або акредитованих автошкіл, що призводить до черг на складання іспитів.
Для ветеранів довге очікування може бути суттєвою проблемою.
▪️Більше про Концепції ветеранської політики можна прочитати за лінком у коментарях.