Україна понад усе

Contact the organization

Україна понад усе Ресурс для публікації творчих проектів про Збройні Сили України та російсько-українську війну

Ми косили жита на широкім дніпровськім роздоллі,Нас вечерять не ждіть по домівках, як ждали колись.Нас не вбито тоді на ...
15/06/2026

Ми косили жита на широкім дніпровськім роздоллі,
Нас вечерять не ждіть по домівках, як ждали колись.
Нас не вбито тоді на кривавому ратному полі,
Просто ми, косарі, ночувати в степу остались.

В узголів’я собі ми поклали накошене жито
І снопами лягли, і стулили скорботні вуста.
Спиться нам по трудах, нас на ратному полі не вбито,
Просто жнивна ця ніч простяглася на довгі літа.

Ясен місяць сія на престолі небесному синім,
Спить звірина і птах, не зустрінеш душі навкруги.
Ми встаємо вночі і тривожним ключем журавлиним
Через поле ідем, косим сиві сипучі сніги.

Ми такі мовчазні, ми співаєм пісні безгомінні,
Як зерно з колосків, з наших душ випадають чуття,
Мимо сонних осель ми проходимо мовчки, як тіні,
А по нас вироста сизопера трава забуття…

Петро Засенко

“Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026

Не плач, Таня, не плач.Ось твій мʼяч,Ось торшер і диван,Ось із мʼясом вирваний кран,Ось фрамуга твого вікна —Хоч далеко ...
31/05/2026

Не плач, Таня, не плач.
Ось твій мʼяч,
Ось торшер і диван,
Ось із мʼясом вирваний кран,
Ось фрамуга твого вікна —
Хоч далеко впала, та це точно вона.
Ось замок від дверей
І від комарів спрей,
І зимове пальто,
Акумулятор з авто,
Ось «Кобзар» і Жадан, та інші книжки,
Стара лялька Барбі, чомусь без руки,
Новорічна гірлянда,
Білі, капронові, ще мамині банти.
Ось бабусин портрет,
Брата водяний пістолет,
Майже цілий кришталь,
Дивись — таткова за АТО медаль,
Пенал зі шкільного рюкзака,
Теж мамин — от робили ж колись «на віка».
Десь тут мають бути і олівці.
Не плач, Таня, і не кричи.
Плач не вартий твоїх сил.
Плач не поверне все, як не проси:
Ні мами з татом,
Ні діда з братом,
Ні сусіда з песиком дурнуватим.
Можливо, ще знайдеться кішка —
Вона така: сховається і принишкне.
Той, хто стріляє, хоче чути твій плач,
Тож не плач, Таня, не плач.
Зрештою, все переможе любов.
Любов дасть сили знову і знов
Вижити. Обовʼязково вижити й жити далі.
Назло вбивцям крутити життя педалі.
Любов — це не плач і страх.
Любов — це під час пиздецю посилати нах.
У любові немає початку й нема кінця.
Любов — це наші слова, наші букви, це ти і я.

Виховай її, виховай,Ховаючи межи  стінУ прихистках сховищ, де тихо,І де не схилити колін.Виховай його, виховай,Ховаючи в...
15/05/2026

Виховай її, виховай,
Ховаючи межи стін
У прихистках сховищ, де тихо,
І де не схилити колін.

Виховай його, виховай,
Ховаючи від біди,
Зігравши у хованки з лихом,
Обводячи кола й хрести

Виховай ти їх, виховай,
Їм серця свого утни.
Зростуть ластівʼята під стріхами,
І знатимуть, хто вони.

Знатимуть, не питатимуть,
Як виростуть - поготів.
Виховували ластівʼятами,
А виростили орлів.

©️Liudmyla Gorova
Художниця Olena Papka

06/05/2026

їй говорять — це він. забирай його, забирай.
замість ока — діра. і замість серця — діра.
руки його стали холодними і твердими.
забирай, їй говорять, це ж ти його народила.

темрява коридору ховає її розгубленість і безсилість.
їй треба впізнати його за тим, що від нього лишилось.
вона соромиться свого тремтіння, своєї кволості.
хай би сказав хоч слово — вона впізнала б його за голосом.

за тим, як вона виношувала його і чекала,
за його першими дитячими іграшками і книжками.
за тим, як учився ходити, як закохувався нестямно.
за його улюбленими стравами і дорогими місцями.

за його дзвінками, такими спокійними, такими тривожними.
за його рухами, які бачить тепер у кожному перехожому.
за його знайомими шрамами, за його короткими снами.
хай би він просто на неї глянув — вона би точно його впізнала.

але її кваплять, немає часу, забирайте, ви ж його мати.
вона мовчить, бо й справді не може себе обманювати.
привезли їй хоча би тіло, іншим — немає й тіла.
вона думає — коли я народжувала, хіба я такого хотіла?

коли я народжувала, якби ж я знала, що буде потому?
вона забирає його і везе додому.
вони їдуть до ранку, ніч оманлива і терпка.
і він знову такий малий, що вона може втримати його на руках.

#архів

15/04/2026

***
Матусю, я ранЕний, та Бог мене зберіг.
Ви молитесь за мене – а я молюсь за всіх.
За побратимів рідних, що досі в бліндажах
Над вами держать небо – і бачуть вас у снах.

Ми з хлопцями сьогодні молилися зрання,
Щоб тихо день минувся, щоб тішилась рідня,
Щоб Васі подзвонила дружина, щоб поїв
малий Вітасик Саньчин; щоб знищив Бог врагів…

Молився хтось за Трампа – щоб розуму дістав,
За співака Тараса, що гарно нам співав
Минулої неділі. От гарний був концерт!
За путіна молилися, щоб той скоріше вмер.

А я моливсь за тебе. За сЕстер і братів,
За нашу рідну церкву, за молодь, і за вдів,
За хор і за дитяче Спасителя благав:
Не знаю, чогось саме це на серце Бог поклав.

І тут команда: «Обстріл! Ховайтесь в укриття!»
А я – схопивсь за Бога, як те мале дитя,
Кричав до Нього: «Отче! Спаси і збережи!»
Земля злітає в небо і світ довкіл дрижить…

Десятий, сотий вибух – у тих чортів нема
Ліміту на снаряди, та й жалості катма.
Та зрештою все стихло. Лиш порох осіда.
Закінчилося пекло. Минулася біда.

Дивлюся – де ж це хлопці? На місці бліндажу
Зіяє чорна вирва. Я підхопивсь, біжу –
Живі! Живі хлоп’ята! Засипані та злі.
Притиснені дошками… Та менше з тим: живі!

Почали відгрібатись. Обняв я їх, стою…
А небо таке ясне, неначе ми в раю.
Пташки собі цвірінькають: весна ж, гніздечка в’ють.
І саме тут та клята куля, нечутно в руку: ф’ють!

Напевне, снайпер вцілив. Я вже не розглядав.
Я миттю впав на землю, джгутА собі наклав.
По сірому нас вивели тихенько до своїх:
Ти знаєш, наші дрони – найкращий оберіг!

Тепер лежу на стабіку. Сказали – пару днів.
ПотІм відправлять в Харків, а може і домів.
Десь з місяць відпочину, а потім повернуся:
Бо хто ж іще врятує вас, татусю і мамуся?

15.04.2026

СЬОГОДНІ!!!  #Розіграш      Отже, друзі: вітаю! Нарешті я більш-менш одужала і можу продовжити розіграш цього прапора з ...
16/03/2026

СЬОГОДНІ!!! #Розіграш
Отже, друзі: вітаю! Нарешті я більш-менш одужала і можу продовжити розіграш цього прапора з автографом найкращого Головнокомандувача ЗСУ. Нагадую, всі зібрані кошти передані медикам на Слов'янський напрямок.

Розігрується також книжка "Аліска, фронтова лисичка" з автографом Валерія Федоровича. Ця книжка з фірмовим "сердечком" Залужного - ЄДИНА взагалі. У вас є шикарний шанс виграти цей раритет, надзвичайно дорогий для мене особисто, бо саме цей примірник брав участь у Мистецькому конкурсі Міноборони і виграв першу премію ім. Богдана Хмельницького - і він же отримав "сердечко" нашого Головнокомандувача, "Генерала Перемоги".

Розіграш відбудеться СЬОГОДНІ рівно о 21.00! Хто хоче взяти участь - у вас є кілька годин, щоб приєднатися. Нагадую, під дописом писати не треба, скидайте скрін донату (від 500 грн) у особисті - і вам буде присвоєно номерок для розіграшу цього лоту. Кожна 500-ка - один номерок. Ви можете взяти кілька і збільшити ваші шанси на виграш.

Одразу звітую: ваші кошти вже передано медикам. Вони ще дозбирують необхідну суму, тож хто хоче допомогти - приєднуйтеся, ви ще встигнете. Номер картки 4441 1110 3479 7930, монобанк. З приміткою "прапор" або "книжка"

 24.02- Сину, Ти розумієш - добра не буде?Будуть навколо люди, дрібні та пильні.Буде страшна тривога, липка облуда.Будут...
25/02/2026


24.02
- Сину, Ти розумієш - добра не буде?
Будуть навколо люди, дрібні та пильні.
Буде страшна тривога, липка облуда.
Будуть всі м'язи рватися від безсилля...

- Отче, я розумію. Це не про шанси.
Вчинок мій - це про вибір, свободу, віру.
Вчинок мій - про минуле, про злість до трансу.
Вчинок мій - про майбутнє, любов безмірну.

- Сину, та там же чигає небезпека!
Пекло - і те в орди тої злої вчиться...

- Отче, не можна жити - й боятись пекла!
Ніжність росте лиш з вірних обіймів криці.

- Сину! Ну як достукатись? Як спинити?!

- Отче, будь просто добрим надійним тилом.
В тебе, крім страху, є ще любов й молитва.
В мене, крім болю, є ще прадавня сила.
24.02.2026

©Надія Сеньовська
Арт Нікіта Тітов

21/02/2026

#ОленаЛастівкаМокренчук
Мої ж ви бубочки солоденькі, як же ви дістали своїми "вумними" дописами та феєричними питаннями!

Чому Головнокомандувач змушений був підкоритися наказу Верховного Головнокомандувача? Чому не відмовився їхати в Англію, чому дозволив зняти себе з посади, чому армія не пішла на Київ зачищати Банкову від корупціонерів, чому військові не заборонили президенту і депутатам розголошувати деталі контрнаступу, чому... Ну прямо всі такі "розумні", аж страшно ))) Навіть не хочу нагадувати, що шість років тому цей самий "мудрий нарід" сам, своїми руками поставив керувати військом і воюючою країною ухилянта, лише за те, що той пообіцям "припинити війну". В результаті через три роки отримав таку війноньку, що й досі кров'ю харкає. Але ж не кається, знову шукає "прастих рішень" та "прастих вєсьолих парнєй" - і радісно поливає брудом тих небагатьох, хто справді про них турбується, хто намагається врятувати країну навіть ціною власного життя.

Щось типу того, як малі хлопчаки спіймали жука і бавляться: от нашо йому крильця? Ще полетить, втече! Тре' відірвати. І ніжок забагато, відірвемо дві. Ходить? А, ну то ще дві відірвемо, хай спробує так. Глянь, який кумедний, диви як смішно дибуляє! А на одній ніжці - слабо? А взагалі без ніжок? Фу, якийсь жук геть нецікавий: не ходить, не дзижчить, не літає... Поганий жук, недолугий якийсь. Покиньмо його, підемо іншого спіймаємо. Або жабку.

От приблизно так мій "нарід" поводиться з усіма, хто намагається його захистити чи врятувати. Порошенко взявся рятувати пограбовану країну, із знищеними інституціями та окупантами на частині її території? Ну-ну, давай, подивимося, що ти зможеш. А ми будемо лайном у тебе кидатися - адже ти зайнятий роботою, ти не можеш розвернутися до хейтерів і відповісти. Фізично - можеш, звісно, але тоді ворог прорветься далі, буде ще більше смертей і горя. Тому ти можеш лише стиснути зуби і битися далі. Понад межу власних ресурсів, разом з невеликою кількістю таких же ненормальних, проти ворога попереду і ідіотів позаду. Ідіотів - у давньогрецькому сенсі: тих, хто через низький розумовий рівень та відсутню соціальну відповідальність не здатен приймати адекватні рішення про долю нації та країни.

Взявся за плуга Залужний? Окей, запасаємося попкорном, подивимося, як він з обмеженими ресурсами, скороченою армією, із поставленою над військом купою зрадників, клінічних крадіїв та ідіотів зможе відбити напад ворожої армади, накопиченої біля наших кордонів. А ми йому ще й захищатися заборонимо: не дозволимо переміщувати війська заздалегідь, не дамо землі та матеріалів для будування укріплень - краще почнемо "велике будівництво" доріг на танконебезпечних напрямках! І розмінуємо двадцять ділянок на лінії зіткнення. Ні, краще тридцять. Добре, що встигли лише шість, бо біда була б набагато більшою...

Ага, справляється? Ще й пісні співає? Ну нічосі! Як так? Ану відрубаємо йому одну руку - заберемо частину війська на інший напрямок! Все одно намагається зробити? Та ну, шо ж таке? Розкажемо всім про його плани! Позбавимо ефекту несподіванки та можливості вводити ворога в оману, задіювати приховані ресурси. О, другоє ж дєло! Здувся, здувся генерал! Вже не біжить вперед. Норм. А ми йому ще російську ракету на бліндаж наведемо. Друга вб'ємо підступним подарунком від "своїх". Що би ще такого придумати?

Ти диви, а він хвицається! І ще оці кляті патріоти, дістали вже, чого вони ото його весь час підтримують? Що значить "рейтинг військових 96 відсотків, рейтинг Залужного 98??"

І починається. Плювати, що мобілізація - прерогатива і обов'язок Верховного. Змусимо генерала озвучити цю думку для народу. О, є. Нарід почав обурюватися: як так, чого це ми? Є ж військові, вони Герої, необмежено придатні; ми їм зарплатню платимо і "Героям слава!" кричимо - от хай вони... Не справляються? Ну то давайте здамо країну ворогу, ми так усталі ат вашєй вайни. Ну подумаєш - повбивають москалі півкраїни. Чи навіть більше. Зачистять україну від українців. Мене ж не тронуть, я ж не українець. В армії не був, українською не говорю... Ай, ракета прилетіла в хату! Спасітє-памагітє, куди дивиться ЗСУ? Как жє так? За чьто ж мєня-то???

А, ну да. Залужний. Військові ці... Герої. А шо, єслі Залужного знять, а цих всіх героїчнських ваєнних москалям віддати? Як захисників Азовсталі, пачкою. Прасті, мол, царь-батюшка, чєлом бйом. Ми ж твої людішки, смерди нєгодниє, ось отдайом тєбє цих бунтовщіков - прасті нас, не вбивай так сильно... Ми люді прастиє...

А воно не допомагає. Не приймає царь-батюшка подношеній. Навіть здача територій не допомагає. Йому ВСЯ Україна треба. ВСІ українці у якості сакральної жертви кривавому молоху. Більше того: взагалі ВСІ. Територія має бути зачищеною. Від міст, сіл, домівок. Від українців та всіх, хто з ними поруч. На окупованих територіях вони у першу чергу проводять зачистки "неблагонадійних". Потім беруть "благонадійних" і відправляють у "м'ясні штурми" - зараз проти ще не окупованих українців, потім "на Варшаву", "на Берлин"... В планах росіянців - не кажу путіна, бо не буде його, вони виберуть іншого такого самого - заселити своїх лаптьожників у наші доми. Як вони це робили після Голодомору та репресій, як роблять зараз в Маріуполі, Мелітополі та інших містах, активно рекламуючи "разрушки".

У разі окупації ніхто не виживе: ви їм тут не потрібні. Українці - само собою, але і "українські росіяни" теж: ви для них "неблагонадьожниє". Простіше кажучи, вашим московським сородичам потрібна ваша хата і ваше майно, а не ви самі. Вас або вб'ють одразу, або поженуть завойовувати Європу - "смывать вину кровью", як це у них називається.

А що ж Залужний? А його вже не буде... І нас нікого не буде, ніхто не зможе заступитися за вас. Ніхто вже не стане в проломі, бо нас вб'ють першими.

І це буде за щастя для нас, якщо чесно, - не бачити сорому нашої країни і смерті нашого народу. Такого наївного, немудрого, за якого ми б'ємося вже дванадцять років аж до смерті. Народу, який не цінував люблячих його і раз-по-раз зраджував своїх захисників...

#котигорошко

21/02/2026

20.02.2014
Носимося зі своїми мертвими, як діти:
поскладали їх на майдані, обступили колом,

На морозі, на снігу, розгублені,
ніби ніхто з нас досі не знав,
що померти так просто.

Кожен все ще надіється, що полежать і встануть,
бо що казати їхнім мамам? що казати їхнім дітям?
хто їм скаже про найгірше?

Людина біжить назустріч кулі
із дерев'яним щитом, із гарячим серцем,
із головою в лижному шоломі, повному крові.

"Мамо, я в шапці!" – кричить у мертву трубку.
"Мамо, у нього занадто тонка шапка", – сичить куля...

Halyna Kruk

Address

Kyiv

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Україна понад усе posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Organization

Send a message to Україна понад усе:

Shortcuts

Share