06/08/2026
До повномасштабного вторгнення Вікторія жила у Торецьку Донецької області. Працювала практичним психологом у місцевій школі, разом із чоловіком виховувала сина. Після 2014 року місто жило поруч із війною. Попри постійну небезпеку, люди намагалися зберігати звичний ритм.
«Тоді ми ще могли бути там й працювати. Чоловік став на захист України і вже одинадцятий рік боронить країну. Було небезпечно, але не було таких масованих обстрілів. Наш будинок стояв, школа була відчинена, здавалося, що життя триває», — пригадує Вікторія.
У 2022 році ситуація кардинально змінилася. Лінія фронту стрімко наближалася, місто опинилося під постійними обстрілами. Разом із сином Вікторія виїхала до Латвії в складі організованої евакуації дітей із навчального закладу. Тоді всі вірили, що це ненадовго.
«Нам говорили, що прихисток буде до завершення війни. Але тоді ніхто не розумів, що означає "до завершення". Тиждень? Місяць? Рік? З часом дедалі сильніше почало бракувати дому, рідних, звичного життя».
Після кількох років за кордоном Вікторія ухвалила непросте рішення повернутися до України. На той момент її будинок у Торецьку вже був повністю зруйнований, а саме місто залишалося зоною активних бойових дій. Перед родиною постало нове питання - де починати життя заново. Київ відкривав більше можливостей, однак фінансово та морально залишитися у столиці було надто складно. Зрештою родина переїхала до Царичанської громади на Дніпропетровщині, де сьогодні разом орендують будинок кілька поколінь сім'ї - батьки, сестра, свекри, бабуся та сама Вікторія із сином.
«Ми повернулися в Україну й тепер живемо великою родиною. Нам дуже допомагає підтримка одне одного, але це зовсім інше життя. Вдома все було своїм - стіни, меблі, навіть улюблена чашка. Здавалося б, дрібниці, але саме їх найбільше не вистачає. Найважче усвідомлювати, що все, заради чого працював роками, втрачено, і тепер потрібно починати все спочатку», - коментує жінка.
У 2024 році Вікторія потрапила під скорочення. Роботу втратила, перебуваючи за кордоном, а повернутися до професії одразу не вдалося. Тому після евакуації до Царичанської громади, жінка почала шукати нове місце для працевлаштування. Саме тоді вона дізналася про проєкт громадської організації «Відповідальні громадяни».
Попри багаторічний досвід роботи психологом, вона зізнається, що самій також була потрібна підтримка.
«Я психолог, але це не означає, що мені не потрібна допомога. Кожній людині потрібна опора. Насамперед мене підтримали морально. Це було дуже важливо в той момент».
Відновивши емоційний ресурс, згодом, фахівці проєкту допомогли Вікторії знайти роботу у місцевому закладі освіти. Хоча заробітна плата поки що невелика, вона стала важливим кроком до відновлення стабільності та впевненості у завтрашньому дні.
Крім цього, у межах проєкту жінка отримала ваучер на придбання товарів першої необхідності. Через постійну невизначеність вона дуже ретельно обирала покупки.
«Страх повторної евакуації нікуди не зник. Коли не маєш власного житла, постійно думаєш, що будь-якої миті доведеться знову переїжджати. Тому я обирала лише те, що справді необхідне і що, за потреби, можна буде забрати із собою», - ділиться Вікторія.
Ще одним важливим компонентом підтримки стала консультація юриста щодо оформлення документів, пов'язаних зі зруйнованим житлом.
«Самостійно розібратися дуже складно. Приватні консультації коштують дорого, а загальна інформація в інтернеті не відповідає на питання саме щодо твоєї ситуації. Мені все детально пояснили: які документи потрібні, куди звертатися, що робити далі. Після консультації стало набагато спокійніше».
Попри нове життя, серцем Вікторія й досі повертається до Торецька.
«Там залишилося все моє життя. Пам'ятаю, як із сусідкою щовечора пили каву біля квітника, син катався на велосипеді з друзями, ходив на футбол. Щоп'ятниці ми чекали чоловіка, готували щось смачне і разом дивилися фільми. Це були звичайні будні, але саме їх сьогодні найбільше бракує. У новій громаді з’являються знайомі, але поки я не можу сказати собі: "Все, тепер рухаємося далі". Ми навчилися радіти маленьким перемогам. Прокинулися зранку, живі — вже дякуємо за це. Саме з таких маленьких кроків сьогодні складається наше життя».
Озираючись назад, Вікторія каже, що вже не очікувала отримати допомогу: «Я розумію, що війна триває, ресурси обмежені і допомогти всім неможливо. Тому була щиро здивована, що проєкт підійшов до підтримки комплексно. Психологічна допомога, консультація юриста, ваучер на необхідні покупки і навіть допомога з працевлаштуванням - це дало відчуття, що ти не залишився зі своїми проблемами наодинці. Іноді саме така підтримка допомагає знову повірити, що життя можна поступово відновити».
Допомога надається в межах проєкту ГО "Відповідальні громадяни" за підтримки гуманітарної та правозахисної організації medico international
