08/06/2026
Славіку 10 років. Він навчається у 1 класі та має інвалідність. Ще кілька місяців тому його комунікація була дуже обмеженою: замість слів — жести, окремі звуки, спроби пояснити базові потреби так, як виходило. Мама Ольга звикла «читати» сина без слів і найбільше мріяла про те, щоб він почав говорити.
Попри попередній досвід занять із фахівцями, помітного прогресу в мовленні не було. Зміни почалися після звернення до нашого Простору, дружнього до дитини.
Робота стартувала з уважного спостереження та комплексної оцінки. Команді було важливо побачити не лише мовлення, а й загальну картину розвитку: як Славік реагує на інструкції, що допомагає йому включатися у взаємодію, як він утримує увагу і що, навпаки, його перевантажує.
До супроводу долучилися спеціаліст з інклюзії, логопед - дефектолог. Підхід будувався поступово — з урахуванням темпу дитини, чіткої структури занять і повторюваності, яка давала йому відчуття безпеки та передбачуваності.
Одним із ключових викликів була висока рухова активність і труднощі з концентрацією. Спочатку Славіку було складно залишатися в діяльності навіть короткий час, тому заняття адаптували: короткі завдання, часті зміни активностей, поступове нарощування участі.
Зміни проявилися вже протягом перших трьох місяців. Славік почав використовувати слова, щоб позначати свої потреби. Згодом з’явилися прості речення. Найважливіше — мовлення стало для нього інструментом комунікації, а не поодинокими спробами. Він почав частіше звертатися до дорослих, реагувати, ініціювати взаємодію.
Ольга говорить, що найбільше її вражає не лише поява слів, а загальна зміна стану дитини:
«Він ніби відкрився. Тепер він може сказати, і це змінює все наше життя».
Важливим для родини стало й те, як Славік почувається у Просторі. Він із зацікавленням приходить на заняття і повертається спокійним та задоволеним. Для мами це один із найчіткіших показників, що дитині там добре і безпечно.
Славік любить конструктор і ліплення. Саме через гру йому легше взаємодіяти, пробувати нові слова та закріплювати навички. У такій діяльності поступово формується впевненість і готовність до комунікації.
Окрему роль відіграють групові заняття, де діти та батьки разом грають, спілкуються і виконують прості спільні завдання. Це створює природне середовище для розвитку соціальних навичок — без тиску, у взаємодії.
Для Ольги, яка самостійно виховує сина, ця підтримка стала важливою опорою. Вона відзначає системність підходу, повагу до темпу дитини та відчутні зміни, які стали частиною їхнього щоденного життя.
Підтримка надається в межах проєкту ЮНІСЕФ «Послуги захисту для найвразливіших дітей та батьків (або осіб, які їх замінюють) у громадах Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей», який реалізує ГО “Відповідальні громадяни” за фінансової підтримки Уряду Сполучених Штатів Америки та UNICEF Ukraine
