Україна Понад Усе

28/01/2025

17/07/2024

От би отакою дорогою - і у дитинство.
Туди, де ще є дідо.
Де мама молода.
Де я гасаю від ранку до ночі неасфальтованими вулицями, розбиваю коліна, слиню і прикладаю бабку, тобто подорожник.

Де доганяю фіру, аби сісти і проїхатись на дишлі; точно знаю, котрий фірман добрий і вдасть, що не бачить, а котрий може й батогом угріти.
Де велосипед - недосяжна чудо-мрія-розкіш.

Де ми будуємо з вербів шалаш і бовтаємось у потоці, аж поки губи не сині і вся не вкриваєшся сиріткАми, себто гусячою шкірою.

Де прибігаєш не їсти, а врізати байду хліба, легко помочити у воду, а потім в цукор - і ноги в руки, і далі на вулицю, хоч ззаді там баба чи мама кричать: "Ти куда?"
Де об'їдаєш малину, смородину, аґрус, позички просто з корча, а на яблука поперушку лізеш через сусідський паркан на грабунки, бо в нас таких нема, а вони такі добрі!

Де ввечері пахне матіола, кумкають жаби і сюрчать коники, а ти сидиш на порозі літньої кухні і миєш в тазику ноги...Туди такої дороги нема... всі уже заасфальтовані...

Автор: Оксана Рябініна