Краматорське Об’єднання Волонтерів

01/08/2026

Поздняков Анатолій Васильович (1943 р.н.), м.Краматорськ, Краматорська громада
“Я виріс у дитбудинку, батьків своїх ніколи не знав. Школи-ітнернати, армія та інститут, дружина, донька, онуки... Все моє насичене життя пройшло у цьому місті. Більшу частину з якого пропрацював на заводі НКМЗ.
У 2022 році з дружиною віїзджали до родичів, проте через де-який час не змогли довго уживатися та і сумували за домівкою, тому онук приїхав і забрав додому. Не сказати, що навколо ситуація стала кращою, але вдома і рідні стіни заспокоюють та лікують. Ми з дружиною взимку захворіли міцно і особливо дало ускладнення на мене. Було запалення легень, на якийсь час ноги відмовили, потім стало трошки ліпше, почав ходити, проте виявилось, що у мене Паркінсон, підозра на онкологію, та ще багато чого іншого. У нашому віці це [хвороби] здається чимось звичайним, безперечним, але все одно неможливо до цього підготуватися, як фізично, так особливо морально.
Протягом усього цього часу, коли мені потрібно було їхати на прийом до лікаря, чи операцію, чи ще кудись – нам допомогали волонтери послугою соцтаксі. Коли ти маломобільний, як я, це особлива знахідка. Бо ходити зараз я можу, але рухаюсь зі швидкістю черепахи, таким темпом не всюди поспієш. Тому велика дяка цим хлопцям та дівчатам, бо особливо в останні часи «кататися» доводиться досить багато та часто, та люди добрі,чуттєві. А це досить важливо зберігти звичайне тепле людське відношення один до одного”

Це медіапродукт стало можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Уряд Сполучених Штатів Америки. Відповідальність за зміст цього матеріалу несе Краматорське Обʼєднання Волонтерів, і він не обовʼязково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.

17/07/2026

Ганноченко Ірина Миколаївна (1965 р.н.), м.Краматорськ, Краматорська громада
“Хотілося б висловити кілька слів подяки вашим волонтерам за те, що у прямому сенсі носили мене на руках! Під час війни, коли була ожеледь, підсковзнулась у дворі свого дому, невдачно впала та зламала собі ногу біля бедра. Тепер не можу вставати, навіть сидіти рідко виходить, бо дуже важко і боляче. Є донька у місті, котра по можливості приїзджає до мене та допомогає у домі, приготувати їжу та багато всього іншого. Приїздить по можливості, бо у самої є сім’я, діти, робота... Тож бува таке: вона навідується до мене рано вранці, поробить тут справи, допоможе мені та одразу ж потім на работу. Мені потрібна операція та поки не знаємо де її робити у якому місті. Наразі здаю аналізи, треба робити рентгени і т.д., тож хлопцям велика дяка, бо мене катають до лікарні і назад. Ще й на руках носять, враховуючи мій стан. А я не маленька пані, важу приблизно 170 кг за що дуже не зручно, бо тепер приходиться мене носити з 4го поверху до низу і на гору. Останній раз хлопців було аж восьмеро! Але обережно та дбайливо піклувалися про мене. Дуже не зручно з одного боку, бо відчуваю себе тягарем для інших, і безмежно вдячна з іншого, що стільки зусиль на мене докладають і є цілком небайдужими!”

Це медіапродукт стало можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Уряд Сполучених Штатів Америки. Відповідальність за зміст цього матеріалу несе Краматорське Об’єднання Волонтерів, і він не обовʼязково відображає погляди Уряду Сполучених Штатів Америки.

14/04/2026