28/10/2026
Реальні свідчення людей, що пережили тортури в російському полоні, не потребують вигаданих ілюстрацій
Нещодавно соцмережі сколихнуло вірусне зображення нібито звільненого з російського полону українського військовослужбовця зі слідами катувань на спині. Згодом зображення викрили як підробку.
Але проблема значно серйозніша за одну згенеровану ШІ картинку.
Спочатку люди бачать шокуюче зображення, відчувають біль, обурення, співчуття, переживають потужний емоційний сплеск. Активно поширюють картинку, щиро прагнучи привернути увагу світу до злочинів у російському полоні. А потім дізнаються, що це був фейк. З’являються розчарування, роздратування, відчуття обману й недовіра.
І разом із цим може спрацювати небезпечний механізм: якщо одна історія про катування в російському полоні виявилася фальшивкою, то, можливо, й інші свідчення перебільшені або є пропагандою?
Особливо небезпечний такий ефект для західної аудиторії, журналістів і нейтральних спостерігачів. Публічне викриття підробки може породити сумнів не лише в конкретному зображенні, а й у реальних задокументованих злочинах, звітах ООН та свідченнях людей, які самі пережили катування в полоні. Фейк починає працювати як своєрідний антидот проти правди: навіть справжні фотографії шрамів, травм, каліцтв ризикують сприйматися як чергова маніпуляція.
Чи було це зображення частиною цілеспрямованої операції спецслужб ворога з дискредитації реальних свідчень жертв російської агресії, чи результатом дій окремих користувачів соцмереж, без належних доказів стверджувати не можна. Однак наслідок очевидний: вигаданий образ болю здатен послабити довіру до реальних свідчень про насильство в російському полоні. Саме тому важливо не лише викривати фейки, а й не дозволяти їм знецінювати задокументовані злочини, знецінювати досвід та страждання людей, які з цим особисто стикнулися.
Тема насильства над тілом українських військовополонених не вигадка й не новий інформаційний сюжет. З 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022-му, документуються свідчення про жорстоке поводження з полоненими, зокрема через українську символіку на їхніх тілах. Татуювання з тризубом, прапором, національними символами чи цитатами провідних українських постатей стають приводом для переслідувань, принижень і катувань. Є багато свідчень про спроби вирізати ці символи з тіл полонених або видалити татуювання насильницьким шляхом.
Важливо, що за цими фактами стоять реальні люди, їхні спогади, свідчення, шрами, травми та тілесні зміни. Їхній досвід не потрібно домислювати чи драматизувати. Він і без того настільки жорстокий, що його важко осягнути. Мета документування - не шокувати заради емоційної реакції, а показати правду, допомогти її осмислити й спонукати до дій задля звільнення всіх українців із російського полону.
Саме в цьому сенс мультимедійного документально-мистецького проєкту «ДУШУ Й ТІЛО», який ГО «Вояцький Визвіл» реалізує у співпраці з журналісткою та документальною фотографкою Оленою Гром. Це наша відповідь на спроби підмінити реальність вигаданими образами. Ми не реконструюємо катування за допомогою штучного інтелекту й не створюємо ілюстрацій, покликаних посилити шок. Ми даємо простір реальним людям.
Героями проєкту стали українські захисники і захисниці, які повернулися з російського полону, де пережили жорстокі катування, зокрема через патріотичні татуювання, що засвідчують їхню українську ідентичність. Тризуб, українська символіка, національні знаки на тілі — це не просто зображення. Це прояви ідентичності, гідності й належності до своєї країни, які ворогу не вдалося знищити навіть насильством. І саме тому їхні історії важливо почути: вони розповідають не лише про жорстокість полону, а й про силу людей, які зберегли себе попри пережите.
У проекті «ДУШУ Й ТІЛО» фотографія не імітує біль, а документує людину. Татуювання розповідають про ідентичність, тілесні зміни свідчать про пережите, а особисті історії допомагають побачити за фізичними травмами людську гідність, внутрішню силу та досвід, який неможливо передати однією шокуючою картинкою.
Тіло стає свідком. Татуювання - знаком ідентичності. Фотографія - способом побачити людину. Саме в цьому полягає сила документалістики: не вигадувати страждання, а дати можливість самим людям показати, розповісти про те, що з ними сталося. Не підміняти реальність емоційним образом, а допомогти її побачити, осмислити й не відвернутися.
Це особливо важливо сьогодні, коли вірусна підробка може знецінити справжні свідчення, а викриття фейку - перетворитися на привід сумніватися в усіх історіях про катування в російському полоні. Ми не можемо дозволити, щоб вигадані зображення заглушили голоси тих, хто пережив реальне насильство.
І людей з реальними історіями катувань під час їх перебування в російському полоні набагато більше, ніж учасників нашого проєкту. Значна кількість українців повернулися з неволі, втративши значну частину фізичного та психічного здоров’я в російських катівнях. Але ще тисячи українських військових та цивільних бранців й досі залишаються в полоні, переживаючи найгірший, найжорстокіший досвід тортур та принижень, а їхні родини родини роками чекають на їх повернення.
Ми прагнемо допомогти суспільству, міжнародній спільноті, союзникам України і тим, хто ще не визначився, за цифрами та заголовками побачити ціну свободи, ціну української ідентичності в російській неволі та не втратити довіру до реальних свідчень та свідків воєнних злочинів. Документування також є спосібом протистояти забуттю, знеціненню й байдужості.
Не дозволяймо фейкам підміняти правду. Не дозволяймо їм знецінювати життєвий досвід людей, які пережили катування в полоні. І не забуваймо про тих, хто досі чекає на звільнення.
В мультимедійному проекті «ДУШУ Й ТІЛО» реальні люди. Реальні свідчення. Реальність, яку не потрібно вигадувати, щоб у неї повірили.
Проєкт реалізується ГО «Вояцький Визвіл» за підтримки Український культурний фонд.
#запідтримкиУКФ
#1КорпусАЗОВ
#ДУШУйТіІЛО #душуйтіло
#ПолонВбиває #волюнезаконнозасудженим #Азовсталь #миУкраїнці #тілояксвідок #російськівійськовізлочини
