DOCU CLUB«Барі»

06/10/2026

Від кінопоказів — до адвокації!

25 із понад 100! Саме стільки заявок відібрали до
Школи адвокації DOCU/ДІЄ — і наші Ірина Стороженко та Марина Коваль – серед них!

А далі — три дуже насичені дні у Львові: лекції, практичні завдання, робота в групах, дискусії й розбір адвокаційних ідей. Як домагатися рішень, працювати з владою, громадою та медіа — і використовувати для цього документальне кіно.

Серед спікерів та спікерок:

Олександр Солонтай — експерт із громадської участі та адвокації;
Олег Ільницький — суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду;
Ніна Хома — керівниця Мережі кіноклубів Docudays UA;
Ольга Бабчук — комунікаційна менеджерка Мережі.

І окрема цінність — сама група! Люди, які працюють у місцевому самоврядуванні, освіті й культурі, з ВПО та постраждалими від домашнього насильства, займаються екологічними й молодіжними ініціативами, громадським контролем та антикорупційними розслідуваннями.

Бути частиною Мережі Кіноклуби Docudays UA — це не лише доступ до найкращого документального кіно, це знання про права людини, інструменти для роботи з ними, навчання й підтримка, і головне — сильне ком’юніті людей, які змінюють свої громади.

Навіщо це нам? Бо побачити проблему через документальне кіно – це половина справи. Наступний рівень: як це змінити і як до цього рішення дійти?

До зустрічі на наступних показах! Будемо дивитися, говорити й розбиратися разом.

29/09/2026

Документальний фільм "Булер" із студентами ВСП "Барський фаховий коледж транспорту та будівництва НТУ" - як це було.

Щоразу трохи більше сміливості говорити про незручне й готовності чути одне одного.

Кіноклуби Docudays UA

28/09/2026

— Чи почуваєтеся ви в безпеці у своєму закладі?
У відповідь — тиша.

Це був один із найважчих моментів обговорення після документального фільму «Булер».

Фільм Лі Гірша розповідає історії американських школярів, для яких цькування стає частиною щоденного життя. Та найбільш нестерпно дивитися на те, наскільки безпорадними виявляються дорослі навколо.

Після фільму зі студентами ВСП "Барський фаховий коледж транспорту та будівництва НТУ" та їхньою класною керівницею Yana Zhylinska в нас вийшла дуже чесна розмова. Будній день, пізній вечір — далеко не навчальний і не робочий час. Але вони зібралися, щоб дивитися, говорити, слухати одне одного й разом думати, що з цим можна робити.

Діти ділилися тим, з чим стикаються самі, і зізнавалися, що просити про допомогу в дорослих — марно. Їм бракує підтримки й відчуття захисту на всіх рівнях.

Найпростіше для дорослих — махнути рукою, сказати: «Та все одно нічого не зміниться», назвати це непорозумінням, жартом, конфліктом. Порадити не звертати уваги. Не втручатися, поки не сталося чогось «серйозного». І саме так дитина залишається з проблемою сама.

Найцінніше, що модераторці Марина Коваль вдалося створити простір, у якому діти не боялися говорити про те, що з ними відбувається. Бо визнання проблеми — перший крок до її вирішення.

Кіноклуби Docudays UA

27/09/2026

Штат Айова, Міссісіпі, США — і село Гармаки на Вінниччині, Україна. Здавалося б, що може бути спільного? Між дітьми з документального фільму “Булер” і дітьми з «Планета дитячих мрій»
Гармацька гімназія з дошкільним підрозділом — понад 15 років різниці і тисячі кілометрів. Але показ занурює всередину так, наче події відбуваються навколо і відстань скорочується до кількох метрів через екран.

«Булер» — це не звичне кіно про булінг, яке пояснює, що цькувати інших погано. Режисер із камерою на цілий рік потрапляє у шкільне життя і фіксує те, як дітей щодня принижують і б'ють, як цю страшну буденність не помічає ніхто - ні діти, ні вчителі, ні батьки.

Це проблема, яка не має географії. Цього разу в Гармацькій гімназії фільм дивилися разом учні й учителі, а після разом із модераторкою Марина Коваль говорили про те:

- як приниження розпочинається з “невинного ” жарту;
- чому мовчить той, хто поруч;
- чому друг може виявитися кривдником;
- чому дорослі дізнаються про все останніми.

Цей фільм має насправді простий заклик: не стій осторонь. Побачив когось, хто стоїть сам, – підійди. Побачив, що когось штовхнули, – допоможи підвестися. Побачив, що принижують, – не будь тим, хто просто дивиться.

Бо булінг — це не тільки історія про скривдженого і кривдника. Це ще й історія про всіх нас навколо.

Дякуємо учням та педагогам за спільний перегляд і за готовність говорити про те, про що часом непросто говорити.

25/08/2026

Барські новини - БарNews.City
зробили відео із фрагментами з нашоі дискусії після фільму Уляни Осовсьої «Дві Надіі». Дякуємо за памʼять!

Кіноклуби Docudays UA

25/08/2026

Коли ви востаннє співали разом з іншими людьми? Не зі сцени, не в хорі, не в професійному колективі? А просто - за столом, на роботі, в перерві?

У нашому залі тих, хто співав нещодавно були одиниці. Тоді як наші бабусі і їхні бабусі співали щодня!
Від забавлянок до колискових, йдучи на роботу, з роботи і на відпочинку, на святах, в горі і в радості. Сьогодні, якщо хтось буде йти і співати по вулиці, подумають, що він п'яний чи хворий. Що ж сталося з нашою давньою українською традицією?

Коли як не в День Незалежності разом шукати відповіді на це питання і повертати собі право знати, хто ми і які?! Ми подивилися документальний фільм Уляни Осовської “Дві Надії” про жіночу дружбу через океан, про носійок багатоголосся та його збереження в видатному народному ансамблі “Древо” з Полтавщини.

Стрічка сколихнула забуту память, родинні історії та величезний пласт нашої культури. Ми сперечались про шароварщину та те, як спрощується часом традиція, яка потрапляє на сцену. Розрізнити відмінності подільського та поліського багатоголосся нам допомагали експертки - етномузикографині Антоніна Бурса та Наталя Матвієнко, які присвятили життя збереженню автентичного співу.

Але дивно говорити про традицію без самої традиції. До нас в клуб завітали гості з народного ансамблю “Горлиця” Антонівський сільський клуб. І ми попросили їх навчити співати і нас. І за кілька хвилин кілька десятків людей, які ще годину тому не могли пригадати, коли востаннє співали разом, підхоплювали :

- Молодиці молодії!
Чи добрі в вас чоловіки, чи лихії?

А далі були вогнище, Пироги Незалежності, кавун і неймовірне відчуття тепла, єдності і продовження тисячолітньої традиції.

Це був незабутній вечір. «Як звучить Поділля?» тепер ми точно знаємо - вчора воно звучало нашими голосами.

Кіноклуби Docudays UA

17/08/2026

DOCU CLUB "Барі" – пів року!

До першого маленького ювілею ми вирішили дати слово нашим учасникам і записали їхні відповіді на відео.

Що з ними сталося за ці пів року? Як змінилося їхнє ставлення до документального кіно? І що це взагалі за дивина така — клуб документального кіно, на який люди добровільно повертаються знову?

Починалося все не надто обнадійливо.

На наш перший показ ніхто не прийшов. Ну майже)

Ми трохи засмутилися, але вирішили не здаватися і продовжили.

Минуло пів року.
🎬 17 показів
👥 312 відвідувачів
❤️ 21 учасник – постійне ядро клубу, це ті, хто приходив два і більше разів
🎒 104 відвідування учнів і студентів на спеціальних показах
💻 1 онлайн-показ
👧👵 Аудиторія від 12 до 70 років!

Остання цифра нам особливо подобається.

За цей час завдяки кіно ми говорили про права людини, домашнє насильство, сексуальну освіту, гендерну рівність, корупцію, ідентичність і пошук свого коріння, російську агресію, війну, пам'ять і справедливість.

Ці розмови на складні теми готували і модерували Марина Коваль та Ірина Стороженко.

А ще ми говорили не тільки між собою.

До наших зустрічей долучалися : режисер Сергій Буковський, кінооператорка з Литви Крістіна Серейкайте, продюсер фільму, номінованого на «Оскар» Азад Сафаров, продюсерка Радіо Свобода Анжеліка Руденко прийшла пішки в Бар шляхом Camino, а ще Фаріде — героїня документальної стрічки «У пошуках Фаріде».

І десь між першим показомі сімнадцятим сталося те, чого статистикою вже не дуже виміряєш:

у клубу з'явилася спільнота ❤️

Люди знайомляться, сперечаються після фільмів, приводять інших і повертаються самі.

Що ж відбувається з людьми, які пів року регулярно дивляться документальне кіно, — нехай краще розкажуть вони самі.

🎥 Вмикайте відео, створене в співпраці з Ірина Рудик-Мала Барські новини - БарNews.City - дякуємо за незмінну підтримку❤

Далі буде!
Кіноклуби Docudays UA раді бути в доку-родині❤️

Send a message to learn more

08/08/2026

Як звучить Поділля? Чи впізнали б ви його з заплющеними очима — лише за голосами?

24 серпня, в День Незалежності, запрошуємо на особливий музичний кіновечір - із фільмом, гостями, розмовою та піснею.

Дивимося документальний фільм про автентичний український багатоголосий спів — музику, яка надихнула DakhaBrakha, ONUKA, Go_A, «Божичів» та багато інших сучасних гуртів. Народившись в українських селах, сьогодні вона звучить на найбільших сценах світу.

Стрічка «Дві Надії» — це історія про двох жінок, яких через океан об'єднала українська пісня. Одна — 82-річна учасниця легендарного ансамблю «Древо». Інша — американка українського походження, яка приїздить до неї, бо саме ця музика колись змінила її життя.

Після фільму будемо говорити про те:

– чому сучасні українські музиканти їздять селами записувати бабусь?
–чи справді Поділля і Полтавщина звучать настільки по-різному, що їх можна розрізнити на слух? Чому саме Поділля вважають одним із найсильніших осередків українського багатоголосся?
–чому українська пісня здатна стати відчуттям дому навіть за тисячі кілометрів?

До розмови доєднається мистецтвознавиця Антоніна Бурса — людина, яка десятиліттями досліджує музичний фольклор Поділля і допоможе нам зрозуміти, чим звучання нашого краю відрізняється від інших регіонів України.

А наприкінці вечора ми приготували ще одну маленьку музичну несподіванку. 😊

📅 24 серпня | 18:00
📍 Кав'ярня DDM
🎬 Тривалість фільму — 38 хвилин
🎟️ Вхід вільний

Кіноклуби Docudays UA

29/07/2026

У Барі відбувся показ документального фільму «Барак 200. Живі». Авторка Ірина Стороженко розповіла, як вісім місяців документувала свідчення азовців, які пережили т...