10/03/2026
Сьогодні — день, коли звучить не просто музика. Сьогодні звучить голос нації.
Державний гімн України — це більше, ніж мелодія і слова. Це код історії, пам’яті та незламності народу. Він народився у XIX столітті, пережив заборони імперій, десятиліття тиску і спроби змусити мовчати. Але, як і сама Україна, вистояв.
Коли у 1860-х роках Павло Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна», а Михайло Вербицький створив музику, навряд чи хтось міг уявити, що через століття ці рядки стануть символом боротьби, гідності та свободи для мільйонів людей.
Цей гімн звучав у часи відродження. Звучав на майданах. Звучить сьогодні — там, де вирішується доля країни.
Але сьогодні у Єревані він прозвучав по-особливому.
Гімн України на роялі виконав юний музикант — вірменський хлопчик Олександр Мкртчян.
Це був момент, який важко передати словами. Бо іноді музика говорить більше, ніж політика, заяви чи дипломатія.
Коли дитина з іншої країни сідає за рояль і грає гімн України — це означає, що історія наших народів говорить мовою поваги, пам’яті та людяності.
У ці кілька хвилин у залі звучала не просто мелодія. Звучала солідарність. Звучала дружба. Звучала віра в те, що свобода — це цінність, яку розуміють різні народи.
Молодіжна організація українців Вірменії щиро дякує юному музиканту за цей символічний і дуже теплий жест.
Бо іноді один рояль і одна мелодія можуть сказати більше, ніж сотні промов.
І поки звучить гімн України —
живе пам’ять, живе надія, живе сама Україна.
Слава Україні.